8

- О, ні, ні, ти все не вірно зрозуміла, Злато, - Валерій явно простежив за моїм поглядом, тож усвідомив, чому я взяла таку довготривалу паузу, - це просто збіг, не більше. Просто, як на мене, найкраще я вмію робити лате, тож і зробив тобі цей напій. Без якоїсь задньої думки.

- Лате мій улюблений напій, - мені хотілося хоча б трішки заспокоїти чоловіка, бо він відразу почервонів після того, як я знітилася від його питання. Господарю даної квартири явно було не зручно за те, що він хоч на невеличкий час та все ж кинув мене в ступор, - а щодо коханої людини... Ні, такої немає.

- Не сприйми за нахабність, - Валерій зрозумів, що першого разу вийшло не красиво з його сторони, тож наразі зайшов обхідними шляхами, - а була така людина в минулому? 

- Навіть не знаю, - дане питання чоловіка змусило мене задуматися, чи справді була в моєму житті людина, яка робила б мені з любов'ю лате. Ні, не було. Від Влада можна було очікувати тільки яєчні, і то вона була чорненькою, бо колишній сидів в телефоні, в той час, як варто було крутитися біля плити та глядіти за сніданком для своєї коханої. З цього навіть такого банального випадку можна зрозуміти, що він і не дуже сильно про мене дбав. Не надто напружувався щодо того, щоб вразити мене чи зробити якусь приємність. Я ж не просила дорогі телефони та шуби, просто увага, просто піклування, просто справжні емоції щодо мене. 

- Не знаєш чи була така людина, чи не знаєш, чи ця людина кохала тебе? - Певно Валерію не було з ким поспілкуватися щодо цієї теми, яка базувалася в основному на тому, що він втратив свою кохану людину, тож вирішив зі мною поділитися наболілим. А я...

- У мене була в минулому людина, був хлопець, щодо цього я знаю, от тільки не знаю, чи справді там було кохання. Що з мого боку, що з його, - дивно, але наразі мені не хотілося переривати цю розмову. Не хотілося якось з'їхати з даної теми. Одного разу я ходила на сеанс до психолога, поділилася з нею своїми проблемами й на цьому все завершилося. Бо на подальші візити коштів не було, а психологи в наш час це доволі таки не дешеве задоволення. А наразі я відчувала себе схоже, як в тому кабінеті мозкоправки, але це було безплатно. Тим паче Валерій володів якоюсь такою особливою аурою, яка розслаблювала та підштовхувала поділитися з ним певними нюансами зі свого життя.

- Ну щодо того хлопця нічого сказати не можу, а стосовно тебе ми ж можемо наразі дізнатися, - не вистачало тільки того, щоб чоловік задоволено потер руки при усвідомленні, що я відкриваюся перед ним та хочу поділитися моментами зі свого минулого, - ти відчувала нестримні емоції поряд з цим хлопцем? Відчувала феєрверк, зітканий з почуттів?

- Емм, певно, що ні, - я не відразу відповіла, адже вирішила бути чесною, тож почала згадувати свої відносини з Владом та шукати в них щось таке, про що наразі говорив господар квартири. І розкинувши мізками, згадавши минуле, я нічого такого екстраординарного не пригадала. Все було якось тихо, спокійно, без особливих емоцій. Ну крім звичайно випадку зі зрадою з боку колишнього. Тут все було. І емоції, і феєрверки, і сльози... Правда сльози відчаю, та все ж вони були. Під кінець відносин Влад вирішив підкинути мені чималий оберемок емоцій.

- Далеко не факт, що ти повинна була бути у відносинах з цією людиною, щоб відчути весь спектр цих почуттів, - наразі Валерій ніби хотів запевнити мене в тому, що нічого такого страшного не сталося, якщо я не пережила ті американські гірки з емоцій та почуттів. Начебто бажав мене заспокоїти. - Буває таке, що ти можеш знати людину всього нічого, поспілкуватися пару хвилин, а то навіть взагалі не спілкуватися, але всередині тебе розпочинається такий ураган, що може все знести довкола. І тут вже від тебе та від цієї людини залежить, чи ви цей ураган вивільните та дасте йому шанс створити чудо у вигляді кохання, чи навпаки розтрощити все те, що ви відчули в певну мить.

- А у тебе з Лікою так само було? Ти теж відчув цей ураган? - Можливо я вже заходила за червону межу, за яку не варто було заходити, але чоловік сам ступив на небезпечну територію, тож сам винен, якщо йому не сподобається моє запитання.

- Так, звичайно, - але Валерій ні на секунду не знітився, таке враження складалося, що ми знайомі як мінімум пару років і готові поділитися найпотаємнішим одне з одним, - навіть більше тобі скажу - в перший день ми з нею посварилися.

- В перший же день? Тоді, коли ти пригостив її своїм фірмовим лате? - Я думала, що після наступили поцілунки, обійми, а можливо й куди більше, куди не варто пхатися постороннім особам. А тут он як вийшло, посварилися...

- Так, буквально через годину, коли я провів Ліку до її будинку, попросив її номер телефону, а вона мені відмовила.

- Відмовила? Чому? - Дивина якась... Якщо дійшло до того, що Валерій провів цю дівчину до її будинку, то логічно, що надалі вони мали обмінятися телефонами, щоб надалі зідзвонитися та домовитися про наступну зустріч. Ну для мене це було банально логічно, як думаю і для інших дев'яносто дев'яти відсотків людей в такій ситуації. Та все ж залишався цей один відсоток, в який певно і входила ця Ліка.

- Сказала, що не готова хоч до якихось відносин.

- Не готова, але після ви все ж стали парою? - Ще дивніше... Одне одному суперечить.

- Так, саме так, - та якщо для мене це було дивно, то для Валерія явно ні, бо він посміхнувся, а після я зрозуміла причину його доброго настрою, - через пару днів Ліка знову з'явилася в тій кав'ярні й сама до мене підійшла, повідомивши, що все ж таки готова до відносин. І не просто до відносин, а до серйозних відносин саме зі мною.

- Ого, вау, ось це так клас, - варто тільки уявити, який в той час був розбитий розпачем Валерій, як стає гірко на душі. Але водночас не можу навіть уявити його радості, коли ця дівчина повідомила про своє рішення. Впевнена, чоловік літав вище небес.

- Це було неймовірно, - зачаровано промовив господар, певно наразі проживаючи ту солодку мить в його минулому житті, - емоції в нашому житті надзвичайно важливі, якщо взагалі не найважливіші. Тож звертай увагу, Злато, на людей, які у тебе викликають ці емоції та помічай людину, біля якої ти відчуваєш себе найбільш живою на цій планеті. Як би це дивно не звучало. Адже можна просто існувати, а можна справді жити. Це дві величезні різниці.