7

- Від мене ще буде щось потрібно? - Саме таке питання я поставила Руслану, як тільки повернулася назад в цей дитячий торговий центр та віддала всі потрібні документи юристу. Батьки-батьками, але мені варто торувати свій шлях у цьому житті. Як я вже неодноразово в цьому впевнювалася - тато і мама це не ті люди, на яких я можу покластися. Вони не допоможуть мені в важку хвилину та навіть пальцем не поворушать заради того, щоб своє чадо витягнути з халепи. Тоді яке мені має бути діло до них? Звалили, то й звалили! Після останньої розмови з матір'ю я взагалі не бажала бачити цих людей. Ніколи.

- Ні, цього буде достатньо. Коли буде все готово, то я, чи Ріта повідомимо тебе, що можна діяти. Наразі перебувай в режимі очікування, - навчав мене Руслан, а саме ледве міг дотримуватися цього режиму очікування, адже коли я повернулася, то застала цих двох в дуже пікантній позі. Ріта сиділа на руках у свого коханого та щось муркотіла тому на вухо, коли сам чоловік пробрався своєю рукою під кофтинку тітки та розвів там бурхливу діяльність. Тож і зараз вони хоч і сиділи вже як адекватні людині, на певній відстані, але по очах, що одного, що іншої було видно, як вони бажають продовжити ці пікантні моментики.

- Гаразд, тоді наберете мене, коли буде щось відомо, - не варто затримувати цю лавину пристрасті, бо я все одно її не зможу спинити, натомість вона може мене підхопити та чорт знає куди віднести. А я цього не надто сильно і бажаю.

- Ти вже йдеш? - Стрепенулася Рі, відвівши погляд від своєї другої половини та ніби тільки но помітила, що крім Руслана та неї тут є ще хтось інший. Хтось третій.

- Так, мені потрібно до Мілкі. Не варто залишати малого на довгий час одного.

Це було гарним приводом покинути цю парочку, щоб їм не заважати й водночас не бачити того сорому, котрий вони можуть натворити з хвилини на хвилину. Та і реально потрібно було не затягувати з поїздкою назад додому, бо песик вперше залишається на такий довгенький час наодинці. За самого малого я не сильно переймалася, бо залишила йому попити, поїсти та купу іграшок, щоб йому не було так сумно. Більше було переживань стосовно того, що шпалери не встоять в боротьбі з чотирилапим і мені додасться фінансових піклувань. Тим паче не хотілося підставляти Валерія. Для нього ця квартира має своє, особливе значення, тож я бажала зберегти її по-максимуму в тому вигляді, в якому вона нам з Мілкі дісталася.

- Молодець, красунчик, гарний малий, - та мій друг мене не підвів, квартира була в цілісності та збережності, а сам Мілкі певно тільки прокинувся, як я опинилася на порозі житла, бо ледве оченятка роздер, помітивши мене вдома, - зараз дам тобі смаколика за те, що ти був гарним хлопчиком.

Мілкі ніби прекрасно мене зрозумів, тож відразу почимчикував за мною на кухню, де й знаходилися його ласощі. А після я думала й себе побалувати, прийнявши душ, щоб зняти всю ту напругу, яка накопичилася протягом дня.

Та тільки встигла я дати малому заохочення за те, що він молодець, що сам побув вдома та не наробив халепи, як на мій телефон хтось набирав. Невже Ріта чи Руслан? Невже юрист настільки міцно вхопився за це питання з моєю роботою, що вже має якісь помітні результати, котрі мені хоче продемонструвати?

- Так, слухаю, - дзвонив власник квартири - Валерій. І це змусило мене дещо збентежитися. Невже передумав здавати житло? Невже плани змінилися й мені з Мілкі доведеться в'язати нашу невеличку торбинку пожитків та шукати нове місце дислокації?

- Злато, вітаю, ти наразі вдома чи ні?

- Добрий день, ну так, на вашій квартирі наразі, - у мене навіть поки що язик не повертається називати цю квартиру своєю. По-перше, я тут тільки перший день знаходжуся, тож не звиклася з думкою, що це житло на певний, я надіюся, не короткий проміжок часу стане моїм. А по-друге, ця квартира була здана на таких умовах, що мені навіть вголос було соромно озвучувати, що вона моя.

- Можна я під'їду через пару хвилин? Я забув дещо тобі передати, гаразд?

- Ну... так, добре, очікую.

Я не змогла відповісти ні, знову ж з тієї причини, що я тут на правах горобчика в цій квартирі. Та і плюс до всього - можливо там щось важливе чоловік хоче передати. Можливо якісь документи стосовно квартири чи що?

Не встигла я обмізкувати, що там могло бути у Валерія для мене, як у дверний дзвінок подзвонили, і відчинивши їх, я побачила на порозі власника цього житла. Не минуло й п'яти хвилин з того часу, як чоловік набирав до мене, і вже на місці.

- Привіт ще раз, - з усмішкою промовив чоловік, - Злато, як ти ставишся до кави?

- Емм, позитивно, а що? - Кава? До чого тут кава? Він ще навіть не зайшов нормальним чином у квартиру, а вже ставить таке цікаве та дивне питання.

- Супер! Тоді думаю тобі це згодиться, - і при цьому Валерій підняв одну руку, в якій він тримав якусь коробку. Але не варто бути Нострадамусом, щоб побачити на цій коробці картинку кавомашини. 

- Це мені? - Хоча, згодна, дурне питання до крику. Адже навіщо чоловіку було перти сюди цю коробку, якщо вона була призначена не для мене. Та в той самий час постає інше питання - задля чого він це робить? Нащо тягнути мені кавомашину, та ще й повністю новесеньку? Цю коробку навіть ще ніхто не відкривав, адже наклейка на місці відкриття ще не зачеплена.

- Так, звичайно, цього атрибуту завжди не вистачало цій квартирі, тож я вирішив виправити цей момент, - ну так собі пояснення, на трієчку, - давай разом її встановимо та вип'ємо по чашечці ароматного напою?

- А це хто у нас тут такий? - Звернувся Валерій до Мілкі, в той час, як малий хоч і не тікав від гостя, але насторожено за ним споглядав з-під лоба. Певно перевіряв, чи можна тому довіряти.

- Це Мілкі, мій песик, я вам...тобі про нього говорила, - можливо чоловік забув щодо цього моменту, тож варто було йому нагадати та запевнити, що малий не наробить халепи, - він дуже гарний песик, дуже спокійний та слухняний. Тож він не наробить біди твоїй квартирі, я в цьому впевнена. Та все ж якщо щось таке й трапиться, то я покрию всі пошкодження сповна. Але я впевнена в тому, що нічого погано Мілкі не зробить.