6

Ми домовилися з Риммою, що варто буде якось ще перетнутися та поспілкуватися в куди спокійнішій обстановці, ніж та, що творилася навколо. Та і плюс без Єгорчика, який ледве дочекався поки тітка позве його кататися на тому атракціоні, до якого у нього лежало серце та душа. Малому явно ні до чого ці розмови стосовно його тата й мами й тих відносин, які вони між собою виясняють. А я впевнена, що двоюрідна сестра Рустама Олеговича знає куди більше, ніж я, тож могла повідати мені цікаві моменти. Навіщо вони мені потрібні ці моменти? Я надіялася, що з цим чоловіком у мене буде зустріч, і не одна. Саме тому розпрощавшись з дівчиною та Єгором, ми з Рітою відправилися на зустріч з Русланом.

- Любий, як провели час з сином? До речі, як звати малого? - Варто нам було тільки присісти за столик одного італійського ресторану, який спеціалізувався на класній піці та пінцеті, так тітка тут же поставила своє питання своїй другій половинці. Питання яке стосувалося сина Руслана і це вкотре підкреслювало, що Рі дуже серйозно налаштована на ці відносини. Ранішня тітка, ту, яку я знала ще якихось пів року тому, ставила б інші питання, і вони точно б не стосувалися колишньої родини її коханого. Хоча... А чи бувають діти колишніми? Ні, точно ні. Та все ж Ріта мене вразила.

- Даня, сина звати Даня, - на губах Руслана тут же розповзлася усмішка, як тільки він згадав про сина, тож не було сумнівів в тому, що він любить малого, просто доля так розпорядилася, що чоловік надалі більше не може бути з матір'ю цього самого хлопчика, - все супер! Я так давно не сміявся. Ми тут вже вп'яте чи навіть вшосте, але ні Дані, ні мені не буває нудно ні на мить. 

- А як твоя колишня дружина поставиться до того, якщо я наступного разу разом з тобою та Данею піду на цю прогулянку? Вона не буде проти?

Вау... Чергове "вау" полонить мою душу. Мало того, що Ріта бажає провести час з сином Руслана від іншого шлюбу, так ще й цікавиться стосовно того, чи не буде колишня дружина нервувати? Це подвійне влучання в самісіньке серце. Якби тітка хотіла, то вона б зробила те, що хотіла і їй би було глибоко начхати, кому це подобається, а кому ні. Тим паче дівчина запропонувала провести час втрьох, замість того, щоб разом з Русланом ніжитися в ліжечку та віддаватися пристрастям. Моя родичка старіє чи розумнішає? Чи це все йде в одному флаконі?

- Ми їй про це просто не скажемо та і все. А Данька буде радий з тобою познайомитися. Ти ж у мене така чудова дівчина, чому б і ні?

- Кохаю тебе.

- Я тебе сильніше.

- Руслане, вибач, будь ласка, що відриваю, - варто свого нахабного дзьобика пхати в ці телячі ніжності, бо ще трішки й ці двоє зіллються в одне ціле й чорта з два я їх зможу розтягнути по різних боках. - Щось вдалося вияснити по моєму питанню? 

- Так, так, - чоловік начебто тільки-но згадав, що ми зібралися тут не просто задля того, щоб вони з Рітою мило поворкували, тож витягнув свою невеличку сумочку, чи то барсетку, як вона там вірно називається у чоловіків, та почав діставати з неї якісь папери.

- Я так бачу, коханий, що ти непогано попрацював, - якщо я тихо спостерігала за діями Руслана, то от Рі вирішила прокоментувати те, як її любий розкладає папери на столі. Їх було доволі таки чимало, тож я була солідарна з родичкою - юрист і справді виконав чимало роботи за дуже короткий проміжок часу.

- Доклав до цього всі свої сили та зв'язки, сонечко, - і відправив тітці повітряний поцілунок, на щастя, вона сиділа біля мене, тож стіл допомагав стримувати емоції цієї парочки. Тож на цьому обміну повітряними поцілунками вони й обмежилися. - Якщо у двох словах, Злато, то ти можеш працювати в тій компанії й надалі.

- Справді? - При першій нашій зустрічі Руслан говорив приблизно те саме, але я вважала, що він просто хоче мене обнадіяти, а потім ці надії розтануть як роса на сонці.

- Так, ми складемо офіційні папери, якщо твій безпосередній керівник не забажає приймати тебе назад на посаду. 

- Які ще офіційні папери? - Мій безпосередній керівник точно не забажає приймати мене назад, в цьому я впевнена більше, ніж на сто відсотків, тож варто переходити до того моменту, де справді я поза межами тієї компанії. Де реально я витурена з робочого місця без шансів на повернення.

- Судова заява, - Руслан явно побачив мій ошелешений вираз обличчя в цю мить, тож продовжив, щоб певно роз'яснити деякі нюанси, - ми можемо просто трішки пригрозити твоєму керівнику, що ось так і так, або він приймає тебе назад, як повноцінного працівника, або судова тяганина. Судова тяганина, яка не завершиться на його користь. 

- А звідки така впевненість в тому, що мій керівник точно не виграє? - При початку розгляду справи в обох сторін плюс-мінус рівні шанси на успіх. З часом вони змінюються зважаючи на певні нюанси, як то адвокати, прокурори та різні свідчення тих чи інших учасників судового процесу. Тоді чому в юриста настільки величезна впевненість у виграші? 

- Є один, але дуже важливий момент, що стосується саме твого безпосереднього керівника, Злато, - якось аж занадто яскраво почали сяяти очі Руслана, ніби він схопився за потрібну ниточку, і поки не розмотає повністю цей клубок, то не зупиниться.

- Який же? - Щось вже і їсти перехотілося, мене настільки розпирало від цікавості, що я відчувала себе ситою по горло.

- Одночасно два судових процеси це явно не на користь твого Рустама Олеговича, явно не на користь...

А тепер вже ефект "вау" у мене від цього Руслана. Переді мною справді той милий чоловік, якій моїй тітці відправляє повітряні поцілунки та воркує з нею так, ніби йому років шістнадцять, а Ріта його перша дівчина? Справді він? Бо наразі я бачу підступного юриста, який піде по головах, але доб'ється свого. Схоже чоловік тільки й очікує від мене команди "фас"... 

- І... що ж робити? - Наразі я віддаю віжки правління прямо в руки Руслана, адже сама наразі не можу адекватно мислити. З однієї сторони мені хочеться притиснути Рустама Олеговича за ті його бридкі дії по відношенню до мене, тим паче не зрозуміло чим викликані та спровоковані. З іншої - це ще одна зустріч з керівником. Знову відчувати ті дивні емоції, які я відчуваю поряд з цим чоловіком. Знову кататися на цих американських гірках. Знати, що мене закачує на цьому атракціоні, але все одно пертися туди та надіятися, що цього разу не знудить.