3

Після дзвінка рієлторки, я тут же передала Мілкі у надійні руки тітки та вирушила на адресу, яке повідомленням скинула мені Лариса. Ну погодьтеся, не кожного дня надходить пропозиція безкоштовно орендувати квартиру. А у моєму випадку варто було відразу висуватися на об'єкт, а що як це моя птаха щастя, яку я зможу схопити за хвоста та нарешті повернути життя до себе передом, а не тим, чим вона останнім часом до мене стоїть. Якщо досі хто не допетрав, то життя спрямувало до мене свою величеньку філейну частину.

- А де тут підступ? - Обмінявшись вітаннями, я поставила питання рієлторці, котра очікувала мене біля під'їзду тієї самої квартири, яку здавали на дурняк.

- Ще не знаю, - станула плечима дівчина, і судячи з її виразу обличчя, то вона теж не розуміла, де тут каверза, - цей варіант надійшов мені буквально дві години тому, тож я практично тут же подзвонила до тебе.

Дуже сильно повіває якимось шахрайством, де ідіотів, таких от, наприклад, як я, хочуть надурити чи то на гроші, чи то зловити та відправити в якесь рабство. Чи то здати на органи... Ну так, це я вже накручую себе. Так, передивилася фільмів. Визнаю. Але всяке буває в житті, тож я була рада тому, що направляюся в цю дивну квартиру не одна, а з рієлторкою поряд. А разом, як то добре відомо, веселіше і... не так страшно. Це явно не ті відчуття, які маєш відчувати тоді, коли йдеш на огляд свого можливого майбутнього житла, та я в такій ситуації, що варто з кожної можливості витискати по максимуму. Навіть з такої дивовижної.

- Що скажете, вам подобається квартира? - Ось таке от питання поставив мені власник даної квартири, якого звали Валерієм, і якому було приблизно тридцять п'ять років. Плюс-мінус пару років. З виду доволі таки симпатичний чоловік, без ознак якоїсь родзинки у вигляді притрушеності головного мозку, якщо таке можна вирахувати за ті двадцять хвилин, поки він проводив екскурсію по своєму житлу. Доволі таки маленькому житлу, адже це була однокімнатна квартира, але водночас доволі таки симпатичному. Був зроблений хоч і не шикарний, але все ж таки ремонт. Все було справне. Та і взагалі складалося враження, що не так давно тут проживали. Ось буквально ще вчора тут жили люди, а сьогодні зранку вони висилися і квартира очікує нових власників.

- Так, у вас дуже гарненька квартира, навіть дуже, - від чистого серця промовила до Валерія, та звичайно ж було і це "але", котре постійно зустрічається в нашому житті, - та могла б я поставити вам пряме питання стосовно цього житла?

- Давайте, якщо не проти, то на "ти", окей? Я хоч і старше від вас, але ніби ще не такий старий хрич, щоб до мене на "ви" зверталися. Що скажете?

- Гаразд, давай, - якось аж надто швидко ми подолали цей бар'єр з "ви" на "ти", але нехай, може й справді це тільки до кращого, - скажи, а чому ти здаєш квартиру безплатно? Я звичайно не хочу пхати носа не у свої справи, але ця квартира доволі таки симпатична. Думаю за не надто великі кошти на неї погодиться багацько клієнтів. Чому ж тоді безплатно?

Можливо Ларисі це питання і не сподобається, бо вона ризикує не отримати від мене гонорар, а Валерій залишиться незадоволений її наданими послугами, але, по-перше, ситуація справді дивна. А по-друге, саме мені тут жити, тому вважаю маю повне право поставити дане запитання.

- Ну не те щоб безплатно, комунальні платежі буде оплачувати та людина, яка тут буде проживати, - ого, а ось схоже і почалося. Зараз чоловік ще додасть, що не зовсім вона і безплатна ця квартира буде здаватися. Менше від ринкової вартості, але все ж ціна за неї буде. Ось це і буде тією каверзою, про яку я весь цей час думала, як тільки дізналася про такий "солодкий" варіант. - Але за саму оренду платити справді не потрібно. Тільки комунальні послуги та і все. А оскільки влітку там взагалі копійки за комунальні, то можна сказати, що це подарунок долі, а не варіант.

- Повністю з ва... з тобою згодна. Та все ж чому так? Чому ти не ставиш плати за оренду квартири? - Літом і справді будуть копійки за комунальні, а стосовно зими... Якось впораюся. Все ж це не мають бути шалені гроші. Впораюся.

- Наразі я не готовий продавати цю квартиру. Але водночас і жити тут не можу. - Валерій замовк, ми з Ларисою вже думали, що це кінець його розповіді, але чоловік ніби набрався сміливості та продовжив. - Раніше ми тут проживали з коханою. Щасливо жили. Планували родину. Велику родину. Мріяли з часом придбати будинок, але водночас дуже цінували цю квартиру за те, що саме тут започаткувалася наша сім'я. Та все пішло не так, як того хотілося...

- Вибачте, якщо вам важко, то не розповідайте надалі, - втрутилася рієлторка, яка так само як і я зрозуміла, що чоловіку важко дається ця тема, тож кинувши погляд на мене, запевнила господаря, що не варто продовжувати. І я з нею була повністю солідарна. Щось сталося. Щось жахливе. І через це щось жахливе Валерій і здавав квартирку абсолютно безкоштовно.

- Та гаразд, вже якщо почав, то закінчу, - на обличчі чоловіка виникла гримаса, яка певно мала бути усмішкою, але оскільки наразі Валерій знаходився явно не на оптимістичній ноті, то ця усмішка більше нагадувала вищир, - моя кохана розбилася в дорожньо транспортній пригоді. Померла тут же на місці. Без шансів на майбутнє. Лікарі по приїзду діагностували смерть.

- Прийміть наші співчуття, - і знову Лариса була куди спритніше від мене. Бо я наразі просто перебувала в шоку і ледве трималася на ногах. Хоча від почутої інформації хотілося ввімкнути господарку на максимум та присісти самій і інших запросити не стовбичити на місці. Настільки ця новина покрила мене ступором.

- Дякую. Тож це відповідь на твоє питання, чому я здаю цю квартиру безплатно. Я не зможу тут жити після того, що сталося. Не зможу адекватно знаходитися в житлі, де кожен кут, кожна частинка даної квартири буде нагадувати про неї. Я просто не зможу цього робити. Ні морально, ні фізично. Тож я тільки попрошу платити за комунальні та дбати про це гніздечко. Бо як не крути, колись я тут був щасливим. Дуже щасливим. Колись був...