12

Та все ж потрібно було зайти на квартиру до Ріти, бо там як мінімум залишилися мої речі. А як максимум - можливо тітка пояснить, навіщо вона здала мене з нутрощами й замість свого, як вона казала, чоткого плану, по факту вийшло чорт знає що. Я на неї була безмежно зла, та все ж залишала надії на те, що вона повідомить мені щось таке, від чого я зміню свою думку щодо неї та її дій стосовно мого "милого" боса. 

- Привіт, - натягую на обличчя маску позитиву та вітаюся з Ріткою, коли та відчинила мені вхідні двері. 

- Привіт, - та щось не схоже по ній, що вона безмежно щаслива мене бачити. Тому що буркнула це єдине слово й просто поплелася собі вглиб квартири.

І що це було? Зазвичай весела та життєрадісна Рі зараз була схожа на мегеру, яка очікувала свого чоловіка з роботи задля того, щоб на нього визвіритися. Що я зробила вже? Чи це можливо вона сама себе гнітить за те, що вчора натворила й тому на ній обличчя немає? Який з цих двох варіантів ближче до правди?

- Як справи? - Варто промацати ґрунт, тож проходжу у вітальню, куди почимчикувала тітка, а зараз вона сіла на диван та тицяє щось в телефоні.

- Нормально, - і знову одне єдине слово. Це точно моя Рі? Точно та, словесний потік якої доволі важко зупинити, навіть скажу більше - практично не реально? Вона не питає мене ні про те, чому я вчора пішла типу до подруги. Не про те, що вона думає стосовно її "експерименту" з Рустамом Олеговичем. За цілий день вона так мене і не набрала, а зараз таке враження уникає розмови зі мною.

- Як вчора минула вечеря з моїм босом? - Ну що ж, якщо Ріта мовчить, то варто самій порушувати це питання. Ставити його в лоб, бо я також не в чудовому настрої. У мене теж він паршивий. Тож я не буду довго вдавати, що все супер. Бо це сто відсотків не так.

- А ти хіба не чула? - І при цьому вона не відриває свого погляду від гаджета. Ніби тема щодо вчорашнього їй взагалі не цікава. Ніби тітка з набагато більшою зацікавленістю обговорила б якесь кулінарне шоу і рецепти, які там пропонували. Це при тому, що вона далеко не любителька порпатися на кухні та щось майструвати для свого чи тим більше для чужого животика.

- Чула, і саме тому й очікую, коли ти мені все поясниш, - стараюся контролювати емоції, не давати їм виходу на волю, але відчуваю, що вже негатив не підході. Останнє слово я вже ледве не прогарчала.

- Мені нічого тобі пояснювати, - байдужість, цілковита байдужість, що в словах Ріти, що в її увазі, котра вся подарована мобільному, а на мене плювати.

- Та відірвися ти вже нарешті від нього! - Підскакую до тітки, вириваю у неї телефон з руки та відкидаю в сторону. На крісло, котре стоїть поряд, та все ж я зараз настільки в люті, що мені навіть здається, що все може завершитися бійкою. От у мене зараз неймовірне бажання схопити її за волосся та пару разів стряхнути, щоб привести до тями. Можливо той ідіот заразив її своїм паскудним характером і тепер варто шукати ліки проти цієї рідкісної хвороби?

- Що тобі треба? - Рі все ж підіймає погляд на мене, все ж вона вимушена це зробити, бо гаджета немає, і тим паче має відчувати наскільки я зараз заряджена. В негативному плані. Та при цьому все та ж байдужість читається у її очах та словах. Нічого не змінилося. Вона навіть по факту не відреагувала на таку мою експресивну дію.

- Ти з мене жартуєш? Ти нічого мені не збираєшся пояснювати? - Не могла ж вона вибрати його бік? Не могла ж? Бо це буде зрада найвищого рівня.

- Я ж сказала тобі - мені нічого тобі пояснювати. Ти вуха не почистила зранку чи що? Чи банани туди собі засунула? - Ого, ти дивися, прогрес який пішов. Замість одного - двох слів тепер вона промовила навіть пару речень. Ось це так результат, нічого собі!

- Це тобі засунули! І засунули не один раз! Ти взагалі любиш цей процес і при першій же нагоді вдало ним користуєшся! - Ну все, клему зірвало. Процес пішов і повернути все назад не вийде, адже відчуваю, як хвиля негативу підіймається величезною хвилею знизу і скоро Рі буде нею покрита з голови до ніг. Ще ніколи я не розмовляла з нею на таких тонах, і тим паче не робила так боляче словами. Сьогодні дебют...

- Вимітайся з мого дому! - Спокійно, але з нотками ненависті промовляє тітка, і я відчуваю, що я розпалила в неї азарт. Нарешті пробила її на емоції. Ось тільки не та ті, що потрібно для адекватного, конструктивного діалогу.

- Та залюбки! Залюбки звалю звідси, а то хтозна яких хвороб тут можна підчепити! Навіть в самому кепському хостелі, навіть поряд з кінченими покидьками, буде куди краще, ніж тут з тобою! - Усвідомлюю, що несу зайве. Що це вже перебір і не варто було настільки опускатися до дна. Але бажаю зачепити тітку якомога сильніше. Зробити їй якомога болючіше. 

- Супер! Тоді не буду тебе задержувати та навіть допоможу тобі якомога скоріше забратися з цього паскудного місця!

На цих словах Рі підривається з дивана та ледве не біжить, а я слідом за нею.

- Що ти робиш? - Виявляється, що дівчина ринулася до моїх речей, до моєї валізи й тепер підхопила її та кудись тягне.

- Як це що? Допомагаю тобі вибратися з цього бомжатника з купою хвороб!

Вона ж не викине мої речі за поріг квартири? Ні? Чи... Так. Ріта викидає мою валізу за двері, та з такою силою, що та валіза розкривається при зіткненні з підлогою і вже мій одяг служить непоганим килимком для тих, хто захоче витерти взуття перед тим, як зайти в ліфт.

- На вихід! Швидко! - Задоволена своїм вчинком, вона переводить погляд на мене та гарчить ці слова, при цьому тицяючи пальцем на двері, за які я маю вийти.

- Та без проблем! Думаєш я буду плакатися за тобою чи що? Та тільки краще від того буде, що ти зникнеш назавжди з мого життя! - Викрикую в серцях та прямую на вихід, бо там вийшов якийсь чоловік з сусідньої квартири, і вже може споглядати цікаву картину того, як дві дівчини волають одна на одну, а поряд з його житлом відкрився новий секонд-хенд жіночого одягу. А я не збираюся підпрацьовувати місцевим клоуном.