11

Так, Злато, давай, вдихни, видихни, ще раз вдихни й три... два... один... Повертаюся до чоловіка, котрий явно закинув вудилище та очікує злапати золоту рибку, а у його випадку отримати емоції від мене на його фразу. 

- Що? Яка ще тітка? - Тільки я зроблю все від себе залежне, щоб ніяких емоцій це гад повзучий від мене не отримав. Я прекрасно знаю про яку тітку йдеться мова. Чудово розумію на що він натякає, бо вчора була безпосереднім свідком всього того, що творилося у кімнаті мого керівника. Ось тільки Рустаму Олеговичу не потрібно знати ні те, що у бюстгальтері Ріти був мікрофон, ні те, що ми з нею маємо родинні зв'язки.

- Тітка Ріта, знаєш таку? - І очі чоловіка звужуються у дві щілинки, котрими він як на детекторі брехні хоче мене просканувати наскрізь.

- Ні, в мене є тільки дядьки по батькові лінії, ніяких тіток немає ні зі сторони тата, ні зі сторони матері, - брешу й не червонію, а сама задаюся питанням - невже Рі здала мене з тельбухами? Невже розповіла цьому бевзю все те, що ми з нею задумали? Точніше це вона видумала, сама намагалася втілити в реальність, і сама схоже, якщо відштовхуватися від слів боса, спалили свій план. 

- Та невже? І ти не відправила її дізнатися інформацію про мене? Не використала тітку задля того, щоб вона пронюхала що і до чого для тебе принцеси? - Схоже в цій дуелі переможе той, у кого лоб буде куди міцніше. Адже ми наразі як оті два барани, котрі зустрілися на мосту і не можемо обійти одне одного, і уступати ніхто не хоче, саме тому б'ємося лобами, завдаємо болю собі й супернику, але все одно продовжуємо це робити й надалі.

- Вперше про це чую, - надіюся, моя акторська гра наразі на рівні, бо не хочеться дати ні сумнівів в тому, що я говорю правду, ні дати хоч крихту переконання в слова Рустама Олеговича. - Я ж кажу  - у мене немає в роду тіток, тільки дядьки.

- Ну якщо ні, то ні, отже, здалося, - я не очікувала, що він так просто і доволі швидко поступиться. Думала, що буде гнути до кінця, поки знову хтось з нас не лопне і знову все не дійде до божевілля. Пристрасного божевілля, як то було два минулих рази. Але чоловік якось байдуже кидає цю тему, ніби не дуже в ній і був зацікавлений. Начебто спитав для годиться. - То що ж, давай розповідай.

- Що розповідати? - Чи все ж не кинув ідею щось вивідати? Чи він хоче почути про проєкт? Чи що? Кошмар, у мене вже мізки від'їжджають в теплі краї, бо їм набридло співпрацювати з такою невдячною господинею.

- Концепцію свого проєкту, якщо ти справді його маєш, - і при цьому Рустам Олегович відразу показує свою "зацікавленість" в тому, що я буду розповідати - дістає з кишені штанів мобільний телефон та починає щось там тицяти. - Ну, я очікую.

Що ж, мені не залишається нічого іншого, як приступити до розповіді, адже якщо цього не зроблю, то можу і вилетіти звідси в перший робочий день. Своєю появою в цьому кабінеті чоловік вибив мене з колії, а наразі мій потяг знань та вмінь взагалі лежить на обочині після того, як він повідав мені про тітку.

Та все ж мало-помалу я як той самий паротяг починаю розкочегарюватися та набирати швидкість і буквально через якусь хвилину-другу вже у швидкому темпі розповідаю свої думки та погляди на проєкт, над котрим мені поручили попрацювати. Я хотіла показати це і на картинках, щоб окреслити куди сильніше свої задуми, але усвідомила, що це кепська перспектива, адже мужик взагалі не підіймав на мене погляд, його гаджет для нього був куди цікавіше. А як чисто як радію грало на задньому тлі.

- Ну гаразд, скинеш свої напрацювання мені на емейл, він має бути в закладках браузера, - Рустам Олегович навіть не став мене дослуховувати до кінця, та де там, я навіть до середини не дійшла, як він даною фразою обірвав мене, нарешті відірвався очима від мобільного та підійнявся з крісла. - Зараз у мене немає часу на тебе.

Та твою ж... Це ніби я сюди приперлася, поставила ультиматум, що мені тут і зараз потрібно послухати про цей проєкт, і він бідний та нещасний мав вислуховувати мою розповідь. Я тут розпиналася, старалася, але я практично впевнена, що цей ідіот навіть нічого не запам'ятав, бо слухав максимум в пів вуха. В пів вуха з двох наявних. Одне тільки було супер в даній ситуації - якщо керівник підійнявся з крісла, то скоро відчалить звідсіля у вільне плавання. А то і так не зле.

- То що, точно не знаєш цю особу? - І простягає мені гаджет екраном вверх, на якому зображена Ріта. Одне з її фото у профілі, через який вона писала цьому дурнику.

- Та ні, вперше бачу, - стенаю плечима і натягаю на обличчя маску непроникності, - а що, це ваша нова кохана? Хочете, щоб я оцінила її за шкалою від нуля до десяти?

Не знаю навіщо, але хочеться хоча б якось зачепити боса. А то цей сьогоднішній поєдинок явно завершується розгромною перемогою цього типа навпроти мене. Я програю в суху.

- Не твоє діло, - гаркає мужик, а після злісно дивиться мені в очі, - ще раз побачу, що ти займаєшся чорт знає чим на робочому місці - вилетиш через вікно! Я тобі обіцяю!

Давай, Злато, парируй у відповідь! Давай покажи цьому козлу, що не прогнешся під нього та під його погрози. Давай!

Прикриваю повіки, набираю якомога побільше повітря в легені та...

- Знаєте...

Бабах! Що вибухнуло? Що сталося? Що це за дивний звук? Ааа, це я поки збиралася з силами відповісти щось цьому дурню, він вже вилетів з кабінету та при цьому так ляснув дверима, що ті досі хитаються та загрожують відвалитися.

- Придурок! - У серцях кричу, бо хочеться стиснути горло цьому придурку! І не тільки йому... Сьогодні на мене очікує доволі неприємна розмова з Рітою... Яка дуже неприємно мене вразила...

***

- Ну що, Злато, ви вже визначилися? Придивилися собі нового друга? - Запитує у мене Антоніна, одна з працівниць притулку, а я вже по п'ятому колу ходжу біля кліток з песиками та ніяк не можу визначитися. Вони всі такі милі, всі такі нещасні у цих клітках. І ні, я не про те, що хвостаті голодні чи побиті, чи ще щось в тому роді, ні, за цим видно, що слідкують. Я за те, що кожного з них хочеться забрати до себе додому, окутати теплом та піклуванням, дати все тільки найкраще. Одне діло вибирати фен в магазині, річ без душі та емоцій, а інше песика, котрий стане частинкою мого життя, дуже вагомою частинкою, бо це як дитина. Маленький член родини.