9

Надалі не було ніякого сенсу слухати те, що могло обривками доноситися до моїх вух, котрі вже й так почервоніли до неприродного бордового кольору. Якби я була мазохісткою, то певно залишилася б з цією гарнітурою на голові та надалі підслуховувати по можливості ці пристрасті "охи" та "ахи" Ріти та того бовдура. Але оскільки я не була прихильна до таких самокатувань, то пошпурила навушники об стіну з такою силою, що ті до біса розлетілися на маленькі частинки (нічого страшного, куплю Рі нові), а потім вирішила, що не маю анінайменшого бажання тут і надалі залишатися. Я маю на увазі квартиру тітки.

"Привіт, Рі! Не переймайся, я поїхала до подруги. Їй батьки подарували квартиру, тож з приводу цього вона влаштовує вечірку на своєму новому житлі. Буду завтра. Гарного вечора."

Саме записку з такими ось словами я залишила тітці перед тим, як випурхнути з її квартири. Звичайно, ні до якої подруги я не їхала, максимум що мені світило це номер у готелі, а то й в хостелі. Поглянемо, яка буде цінова категорія на житло на одну ніч. Але сто відсотків варто було покинути квартиру Ріти. Хтозна, коли вона повернеться після свого рандеву з Рустамом Олеговичем, можливо вже зранку, а можливо через пару годин... Та одне я знала точно - поки що її бачити у мене не було ні найменшого бажання. Мені потрібно було дещо заспокоїтися та не вихлюпувати на неї негатив. Я навіть "гарного вечора" писала з такою посмішкою на обличчі, що якби її хтось побачив, то думаю ця б людина тут же від мене відсахнулася. Бо подумала б, що я божевільна.

Чи була я зла на Ріту за те, що вона віддалася спокусі з тим козлом? Ні, ну майже ні. Я б не сказала, що мені було приємно знати, що в них так добре все вийшло, що справа дійшла до ліжка... Але головне полягало в тому, що тітка ні чорта не дізналася з того, з приводу чого вона взагалі йшла на це побачення. Рі мала дізнатися про цього віслюка. Про його життя. Про його роботу. Пробивати підґрунтя, щоб можна було за щось зачепитися. Щоб знати щось, за допомогою чого я зможу звільнитися від того рабства. А вона мало того, що взагалі нічого не дізналася, навіть натяку не було на те, що Рітка щось пробиває, так відразу ж пірнула в ліжко до цього... цього... Загалом вона знала, як я ставлюся до цього Рустама, дідько б його побрав, Олеговича, але все одно віддалася емоціям. Тобто вибрала власне задоволення, а не племінницю, подругу... Прикро, доволі таки прикро. Одне діло, коли до тебе зі зневагою ставиться той осел керівник, начхати, тому що він для мене чужа людина. А інше, коли рідна тітка входить в одне угрупування з цим дурнем і грає за його команду. Образливо... Щемливо... Неприємно... І це найменше з того, що я на той момент відчувала.

На щастя, цей вечір подарував хоч якийсь плюс в мою скарбничку. Я знайшла неподалік квартир Ріти готель, прайс на номера якого доволі сильно мене порадували. В гарному сенсі цього слова. Пристойне житло за доволі такі адекватні гроші, тож я відразу зняла номер у ньому на два дні. Це якщо за одну добу не вдасться вгамуватися та сприймати адекватно тітку.

Передбачаючи те, що Рі може мене набрати, коли повернеться додому, я відімкнула мобільний та вирішила ввімкнути телевізор, під який дуже швидко благополучно заснула.

Прокинулася я з-поза ранку, о шостій тридцять, адже не збиралася примножувати проблеми, котрих і так зібралося достатньо. Запізнитися на першу робочу зміну, директором фірми якої був Рустам Олегович, це прирівняно до смерті. У моєму випадку так точно. Тож щоб не дати шансів чоловіку визвіритися на мене за такої банальної причини, як запізнення, я почала активну підготовку до робочого дня. Ви подумали, що я взялася до нанесення макіяжу та підбору одягу, котрий підкреслював би мої позитивні зовнішні якості? Аякже! Аякже ви не вгадали, тому що привабити цього негідника у мої плани ну вже аж ніяк не входило. Завдання було морально не зламатися під натиском цього дурника, тож найголовніше було налаштуватися внутрішньо. Усвідомити, що буде важко і це важко мені потрібно пройти з високо піднятою головою.

Як показує життя, ні на кого не можна сильно розраховувати. Певно так побудована людська натура, що вона думає в першу чергу про себе. Про задоволення своїх потреб, забаганок та втілення мрій у життя. А от на інших загалом людям плювати. Більшою чи меншою мірою. Як так поглянути, без рожевих окулярів, то у мене наразі немає людини, в котрій я була б впевнена на сто відсотків. Єдина, хто до вчорашнього вечора являлася такою персоною, теж повелася доволі таки... дивно стосовно мене. Тож у мене виникла ідея. Завести того, хто ніколи не зрадить та хто буде любити мене просто так, тому що я є на цьому світі. Куплю собі песика. А чому б і ні? Життя коротке, якого чорта відкладати його на потім? А так у мене буде той, кого я буду безмежно любити та хто мене буде любити просто так.

Підбадьорена таким задумом, у моїй голові ледве не відразу ж виникнув ще один план. Доволі таки реалістичний. Доволі таки непоганий. Тож я відразу вирішила його втілити у життя. Поки у мене ще був час до виходу на роботу.

- Привіт, не розбудила? - Хоча думаю тут п'ятдесят на п'ятдесят, не всі прокидаюся о сьомій ранку. Доволі таки не всі.

- Розбудила, це по-перше, - і по заспаному голосу це само собою підтверджувалося, - а по-друге, це хто?

- Це Злата, пам'ятаєш я приходила до тебе "врот" і ти мені запропонував варіант з роботою, де працює твій дядько, - я дзвонила до Макса, до хлопця, котрий мене одного разу вже виручив. І на нього були мої сподівання.

- Ааа, ну так, пам'ятаю, але я ж казав, що наберу тебе коли студія буде готова до зйомок, - він явно не тямив з якого переляку я йому набираю та ще й так рано.

- Я теж це пам'ятаю, на амнезію поки не страждаю, - вколола його у відповідь, можливо хоч це приведе його до тями та змусить прокинутися, щоб розпустити свої шпичаки у відповідь, - я не з приводу того дзвоню. Чуєш, Максе, у мене буде до тебе певне прохання... Питання життя та смерті...