3

- Що??? - Це божевільне заволало так, що навіть футболка Роббі сповзла з камери та впала на підлогу. Ну це плюс, адже якщо цей дядько захоче зі мною зробити щось непоправне, то сподіваюся на камері все це безчинство побачать і відразу зупинять. Я сильно на це надіюся. - Що ти сказала, пигалиця?

- Хто? - Яка ще пигалиця? Вперше про таке слово взагалі чую. Це я дурепа, що не знаю таких слів, чи... - Дядечко, це якісь стародавні словечка з епохи динозаврів чи що?

Воно б певно було добре закрити ротика, зачинити його на замок та спокійно очікувати, поки цей мужик звідси піде. Я явно не той формат, за яким він сюди заглянув, тож буквально якась хвилина і я буду вільна, як птиця. Тільки не в синьому небі, а в цій рожевій клітці кохання. 

- Ану повтори, - чоловік ледве стримується, якби його воля і якби не закон, який написаний для більшості людей цього світу, то він би явно не стримувався. Тому може тільки стиснути руки в кулаки та зробити крок до мене. А я від нього. Правда вже спиною відчуваю, що ретируватися надалі нікуди, тому що позаду відчуваю прохолоду стіни.

- Я не пигалиця, - повторяти те, що я промовила, вже якось і не надто хочеться, але ось суперечити цьому слову я точно буду. Не знаю що воно означає, але я на сто відсотків впевнена в тому, що нічого хорошого в собі воно не несе.

- Справді? - Яка різка зміна настрою. Буквально мить тому він був злий, я б навіть сказала гірше грозової хмари, як вже зараз на його губах промайнула посмішка. І, чорт забирай, мушу визнати, що в обох амплуа він дуже і дуже симпатичний. Ніби такі різні емоції наочно демонструють, що чоловік живий в плані емоцій, а не бездушний бізнесмен, котрий налаштований тільки рубати гроші. А саме його зовнішній вигляд наштовхує на такі думки. - А хто ж ти?

- Я Злата, - не знаю навіщо повідомляю йому своє ім'я. Мужик то очікував явно не цього.

- Злата? - Якось задумливо промовляє чоловік, котрий не захотів повідомляти своє ім'я, як то зробила я, невиховане бидло! - І що ж Злато ти тут робиш?

- Шукаю відносини, - випалюю перше, що приходить на язик. Навіть не на розум. Адже насправді до біса ті відносини, явно не після такого осла як Влад. Вистачить наразі мені цих відносин, потрібно пожити для себе.

- Відносин? - Цей персонаж посміхнувся, ніби я сказала щось дуже і дуже смішне. - І скільки ж тобі років, дівчинко?

- Достатньо, - мені взагалі не сподобалося це "дівчинко", воно звучало начебто "малолітка", "дурепа", "ідіотка", але явно не як дівчинко, - і взагалі про таке у дівчат не питають, чи Вас, - на цьому слові я зробила помітний акцент, - виховували макаки?

- Стеж за словами! - Знову ця чорнюща хмара, яка накриває мене, і під якою я стискаюся до розмірів мурашки, котру можна задавити однією лівою. Лівою маленької дівчинки, не говорячи вже про чималу ліву цього чоловіка.

- А то що? - Хоч я і мурашка, але дуже горда мурашка, тож підіймаю свого носика догори та з викликом дивлюся на цього нахабу.

- А то покараю! - А ця камера записує звук? А то тут є персонаж, котрий як мінімум хоче відпочити вдалечині від суспільства. Як мінімум йому б не завадило спустити пар, а то кришечка знатно підплигує на цьому киплячому чайничку.

- А пігулочки то випили перед цим покаранням?

- Які ще пігулочки? - Супер, опонент знаходиться в замішанні, варто його нокаутувати.

- Ну щоб там, - дурепа, яка ж я дурепа... Це я усвідомлю буквально через пару миттєвостей, а зараз мій рот помело, а очі мої вороги, тому роблю непоправну помилку й опускаю погляд вниз, на штани цього чоловіка. Саме ТУДИ, - все функціонувало, щоб мене покарати.

Я задоволена собою, пишаюся собою настільки, що навіть груди виставила вперед, щоб продемонструвати цьому чоловіку, що я його поклала на лопатки. Але ця посмішка миттєво злітає з моїх вуст, як тільки я помічаю в його очах блискавки, котрі одна за одною спалахують в зіницях...

- Зараз і перевіримо, наочно перевіримо, що і як там функціонує...

Він робить крок до мене, крок, який повністю нівелює між нами відстань і тепер ми втиснуті одне в одного, бо шляхи до відступу відсутні...

Рука цього чоловіка переміщається на мою талію, ще сильніше втискає у стіну, щоб у мене не було навіть натяків на те, що я зможу звідсіля втекти, в той час, як його обличчя вже аж надто близького до мого... Буквально якісь сантиметри відділяють його губи від моїх, і наразі я переводжу погляд на них, на злодіїв, котрі найближчим часом ввірвуться на мою територію...

Злато, може вже час? Може час якось кричати, вередувати чи хоч якимось чином показувати, що тобі це ні чорта не подобається й такі любощі тобі не до смаку? Чи тебе все влаштовує і все ж ця рожева кімнатка стане вівтарем кохання? А те ліжечко все ж почне скоро скрипіти? Жах...

- Відійди від мене! - Хочу крикнути голосно та впевнено, але звучить це як писк мишки. Хочу відштовхнути його від себе, навіть руки кладу на його груди, але замість відштовхнути, натомість ще більше про себе думаю "а може...?"

- Ооо, вже відійди? Вже не відійдіть? - Хижа усмішка розпливається на обличчі чоловіка, який вже прийняв рішення і воно явно остаточне. В той час, як я не маю суперечливої думки. Ніби то мала пручатися, якось відбиватися, а натомість таке враження стаю піддатливою з кожною секундою все більше і балансую на невеличкому канаті, де з одного боку здоровий глузд, а з іншого - "а можливо давай спробуємо, як воно з таким як цей чоловік? Давай дізнаємося, як це може бути з дорослим, досвідченим коханцем, а не з хлопцем-однолітком, хоч і ловеласом?"

- Даю тобі шанс наочно продемонструвати, що у тебе є ще порох в порохівницях, - я мала сказати щось таке, що розізлило б цього чурбака, а мене привело до тями. Змусило ввімкнути холодну голову та усвідомити, що я роблю в обіймах цього мужика. Та схоже я десь не туди звернула у своїй, як мені здалося, класній провокації...

- Залюбки, - я йому дала сигнал до дії. Я показала зелене світло і схоже чоловік не збирається пасувати, а буде газувати по повній.