Розділ 8

Я вперше в житті прокидаюся із мужчиною. Ніколи не думала, що це так хвилююче, не менше ніж сам секс.

Хвилююче і бентежно.

Артем ще спить, а я підпираю рукою голову і милуюсь його красивим обличчям та ідеальним тілом.

Він лежить на спині, розкидавши руки. Низ прикритий простирадлом, але я все одно заливаюсь фарбою, коли згадую, що між нами було. Спочатку в басейні, потім тут, у його спальні у флігелі.

Після басейну Артем підняв мене на руки і поніс у будинок, ми при цьому не переставали цілуватися. Я схаменулась першою — одна справа кухня, а користуватися ліжком господарів це вже за межею допустимого.

Артему було байдуже, він спочатку навіть не зрозумів, що я від нього хочу. Зрештою все ж таки згідно кивнув і повернув до флігеля, продовжуючи жадібно мене цілувати.

Я так не зізналася, що він у мене перший. Все трапилося в басейні і, попри мої страхи, виявилося не так боляче. Може, тому що у воді. А може тому, що я зовсім розплавилася від гарячих чоловічих пестощів.

Він потім спитав, коли ми вже у флігелі пішли у душ.

— Чому ти не сказала, що в тебе місячні, Алю?

Я запнулась і мало не зізналася, що це ніякі не місячні. Але в останню мить сказала зовсім інше:

— Не хотіла псувати...

Договорити не встигла, мене перервали безцеремонним поцілунком.

— Даремно, крихітко, наступного разу кажи. Ми хоч і з захистом, але я міг зробити тобі боляче, я від тебе в повному абзаці...

Далі договорити йому не дала я.

Наступного разу?!! Значить, у нас все серйозно?

Ми довго цілувалися під струменями води, а від того, що було потім, у мене і зараз волоски на тілі встають дибки. І шкіра вкривається сиротами.

Артем показав мені, якою різною може бути близькість. Я здогадувалася, що він умілий і досвідчений, але й уявити не могла, наскільки.

Особисто мої не надто великі знання про секс почерпнуті в основному з інтернету. А практика зводиться до кількох еротичних фільмів.

Проте тепер я можу сама давати поради в інтернеті, як вперше отримати максимум задоволення.

Знайти такого мужчину, як Артем.

Раптом спалахує екран телефону — дзвонить бабуся. Боже, я зовсім про неї забула. Добре, що вчора ще поставила телефон на беззвучний режим.

Намагаючись не розбудити Артема, накидаю його футболку та вискакую з флігеля. Ранок зовсім ранній, трава на коротко постриженому газоні всіяна крапельками роси. Вони блищать як справжні діаманти.

— Альоно, ти де? — чую схвильований голос. — Чому ти не їдеш додому? У тебе на одинадцять тестування.

Мати Божа. Тестування.

Холодію і мало не кидаю телефон. Як я могла забути?

Хоча нічого дивного, з Артемом я про саму себе забула. І як мене звуть теж забула. Він чомусь назвав мене Аліною, а я навіть не поправила. І, якщо чесно, було трохи не до того...

Так, якщо швидко зберуся, потім бігом через посадку, а там і по селищу пробіжусь, то... Встигну.

— Їду, бабусю, — струшую головою і прокрадаюсь назад у флігель.

Марсель спить у ногах в Артема. Бідолашна тварина, як ми її вночі не задавили? Беру кошеня на руки і тримаю пальцями за писок, щоб він не почав нявкати.

Якщо Артем прокинеться, я точно не виберусь із цього флігеля до завтрашнього ранку. Нахиляюся, легенько цілую сплутані на лобі пасма і виходжу надвір.

Мій одяг висить на сушарці біля дверей. Футболка давно висохла, правда вигляд у неї такий, ніби її корова півдня жувала. А шорти ще вологі, але ж не їхати в місто в штанях Артема. Мені їх доведеться рукою притримувати, щоб не впали.

Саджу Марселя в сумку, пхаю туди ж купальник, швидко переодягаюся і біжу.

***

Я встигаю. Щоправда, бігти довелося так, що трохи серце не вистрибувало, натомість до автобуса влітаю буквально в останній момент.

Вдома віддаю Марселя бабусі, а сама йду у ванну. На тестування теж встигаю — це попереднє, як відбірний тур. Основне післязавтра.

Дорогою додому заходжу до зоомагазину, купую Марселю лоток, миски та кігтеточку. Це незаплановані витрати, отже, доведеться заощадити на собі.

Двері в квартиру виявляються відчиненими. Заходжу в коридор і бачу розгублену бабусю, а поряд із нею незнайому жінку.

— Альоно, це мама Яни, — каже бабуся із багатозначним виглядом.

Я не була знайома з мамою подруги. Янка виявляється на неї схожа! Це що ж, вона теж так з часом розпливеться?

Жінка явно на взводі, очі метають справжні блискавки. Ось тільки гнів схоже спрямований не на мене.

— Де ключ від дому Гордєєвих? — Запитує вона мене. І дихає при цьому натужно.

— Янчиного дядька? — перепитую я, риючись у сумці. — Зараз. До речі, я забула запитати, чи він ваш брат...

— Який брат? — гаркає мама Янкина. — Ніякий він мені не брат і нічий не дядько. Я в них прибиральниця, будинок прибираю. То моя дурепа тобі набрехала?