Глава двадцять сьома

Україна 2020 рік.

– Якщо ти відповідаєш на це запитання – мільйон гривень твої, – вимовила Неля, добре відрепетовану фразу. Тільки сьогодні вона говорила її п'ять разів. – Або ти можеш залишити гру. Так чи інакше, ти підеш із нашої студії переможцем. Ти вже переможець.

На ній була спокуслива шовкова сукня-комбінація з неглибоким вирізом V оксамитового кольору та чорні витончені босоніжки на металевій шпильці, в яких вона могла тільки сидіти в цій студії.

– Вітаю з завершенням першого знімального дня, Неля Борисівна. Початок покладено, – сказала дівчина-редактор, коли вона зайшла до гримерки з босоніжками в руках.

– Лише початок. Хоча у мене таке враження, що ми відзняли цілий сезон, – зізналась Неля, підійшовши до дзеркала. – Неймовірно втомилася. Мабуть, ще не звикла просто. – Зв'язала волосся у хвіст і знову вибігла за двері. – Ти була приголомшлива, – сказала вона своїй останній на сьогодні героїні.

– Я так мріяла потрапити на це шоу.

– Серйозно?

– Ще з першого сезону, який вела Неллі Вадимівна. Я уявляла, що мені зателефонують редактори та запропонують взяти участь, – з посмішкою зізналась молода, але вже досить популярна співачка. – А сьогодні не змогла дійти в ньому до кінця. Сама не розумію, що мене зупинило. Можливо, варто було…

– Не варто, – захитала головою Неля. – Ти зробила те, що тобі підказувала твоя інтуїція саме в той момент, а отже це було єдине правильне рішення. Не треба вже до нього вертатися і думати «що якби», – щиро посміхнулась вона. – Ти вже наша переможниця.

А коли спускалась в паркінг на ній були шкіряні лосини кольору мокко, світлі ботфорти та світла коротка дублянка.

– Дивись, що я намалювала, – захопливо промовила Єва, зустрічаючи її біля дверей квартири й протягуючи дитячий малюнок. – Це фарбами.

Неля поцілувала її в ніс.

– Дуже гарно.

– Я покажу Златі.

– Чекай. Ми зараз разом туди підемо. – Склавши руки на грудях доньки, вона подивилась на молоду дівчину невисокого зросту, яка вже пів року домогала їй з дівчатами, а зараз саме замотувала шию великим в’язаним шарфом, щоб йти додому. – У вас все добре?

– Відносно так. З дівчатами все гаразд, – поспішила сказати вона вже узуваючи черевики. – Злата побігла до бабусі готувати вечерю. А в нас десь пів години тому прорвала батарея.

Неля лише зараз поглянула на батарею біля вікна, під якою стояла рожева миска.

– Періодично вони відживають своє, – заспокоюючи вимовила дівчина, – у нас теж недавно таке було.

– Лише невчасно, – важко зітхнула Неля. – Завтра вихідний день, ніхто лагодити не буде. Зачекай хвилинку, – вона зайшла в спальню, взяла невеличкий пакунок і вручила його дівчині. – З прийдешнім Різдвом. Пробач, що ми тебе затримали у цей святвечір.

У квартирі напроти Інеса Львівна, Данило та Злата вже сиділи за святковим столом, на якому стояли традиційні дванадцять страв, а посередині стояла кутя – найголовніша страва цього вечора. Принаймні для Нелі. Вона обожнювала кутю і нічого, крім неї, більше не бачила, незважаючи навіть на те, що була неймовірно голодна.

– У нас сьогодні батарея у вітанні прорвала. Тобто в тебе, виправилася вона, поглянувши на Данила. – Не знаю, як правильно сказати.

– Напевно, в нас, – вимовив той, тяжко зітхнувши. – Я зателефоную майстру, хай прийде подивися. Не думаю, що це буде завтра. Мама все одно дома, зможе відкрити квартиру в будь-який час.

Було якось дивно сидіти тут – у колі родини Неллі, святкувати святий вечір, обіцяючи, приготувати завтра Різдвяну вечерю. Дивно обговорювати буденні справи, ділитися враженнями про перший знімальний день шоу, яке від початку вела Неллі й знати, що її вже ніколи не буде поруч. Усе це і досі не вкладалося в Неліне розуміння цього світу.

≈

– В Америці Санта-Клаус приносить подарунки на Різдво, – говорила Єва, коли вони разом зі Златою допомагали Нелі готувати.

– Подарунки дарують на Новий рік батьки. Ти що не знала? – поглянула на неї Злата.

– Так. Батьки. Але в Америці це роблять на Різдво! І воно в них настає перед Новим роком. Мамо, скажи їй.

– Саме так. В Америці Різдво перед Новим роком, – повторила Неля, маринуючи курячі крильця в медово соєвому соусі. – Авокадо можна нарізати не так дрібно, – посміхнулася вона.

Єва з чотирьох років уміла користуватися ножем і нічого страшного Неля в цьому не вбачала. Злата теж доволі впевнено з ним вправлялась.

– А я правильно нарізаю? – запитала вона, поглянувши на Нелю.

– Так. У тебе все супер. Ви мої помічниці.

– А чому в Америці Різдво перед Новим роком? – запитала Єва.

– Не знаю, сонечко. Такі традиції.

– Чому?

А ж і досі було дивно відчувати себе матір’ю одиначкою. Неллі й досі не могла звикнути до свого нового статусу – мати одиначка, розлучена жінка це ж все не про неї. В її підсвідомості вона була заміжня… Заміжня жінка, яка готує Різдвяну вечерю для своєї власної родини. Таке собі маленьке божевілля – втеча від реальності. До речі, готувати було в кайф. Неля давно таким не займалася. Вона з самого ранку поїхала на базар, закупила всі необхідні продукти, а зараз якраз відкрила холодильник та дістала грейпфрут для чергового салату.