Глава двадцять шоста

Україна 2018 рік.

– Тут я його підтримую. Здоров’я це дуже важливо. Ним не треба нехтувати, – нарешті вимовила Неля, взявши на руки сонну Єву і міцно притиснувши її до себе.

– Я не нехтую. Завтра піду до свого лікаря й зроблю всі необхідні аналізи. Усе буде добре. Я добре себе почуваю. – Неллі домила посуд та витерла руки рушником. – Я вже піду? – запитала вона, поглянувши на Нелю, немов бажаючи переконатися, що з нею все буде добре.

– Так, – важко зітхнула та. Піднялась із донькою на руках та провела її до дверей. – На добраніч.

– І вам також, дівчатка. Завтра побачимось.

– Коли тато прийде? – сонно запитала Єва, коли Неля вкладала її в ліжко.

– Ти вже скучила за ним?

– Так. Чому він постійно працює?

Неля вкрила її ковдрою та міцно поцілувала.

– Я теж. Він скоро прийде. Обіцяю.

– Тоді я його почекаю, – з надією вимовила Єва, повернувшись на її бік.

– Ні, Євусік. Не сьогодні.

– Він поїхав проводити корпоратив?

– Саме так.

– В Америку?

– Так. В Америку.

– А ми чому з ним не поїхали?

Це було боляче. Неля боялась цих питань з найпершого дня і зараз, виходячи зі спальні, відчула якесь дивне полегшення, що це вже сталося. Уже сталося і, здається, вона непогано впоралася, зібравши всю себе та не виславши своїх справжніх емоцій. Це було найголовніше.

≈

А той ранок, коли вони обидві прокинулись близько дванадцятої, був рівно за тиждень. Схоже організм Нелі виснажився до останньої краплі її хронічним безсонням та стресовим станом і вирішив їй помститися за це. Те, що дотерпів до цього часу організм Єви, було справжнім чудом.

– Швидко встаємо, швидко снідаємо, біжимо на гімнастику і їдемо гуляти в парк, – бадьоро озвучила Неля плани на день залоскотавши свою доньку.

Та реготала, тікаючи від неї аж до вікна.

– А Злата з тіткою Неллі поїдуть з нами в парк?

– Думаю, що Злата пішла в садок, – мовила Неля, опускаючи на підлогу свої голі ноги.

На сніданок вона підсмажила грінки з яйцем, ті, що колись смажила її мама. А лишивши Єву на уроці гімнастики, вона зайшла в торговельний центр, купила дещо із побутової хімії та подивилась декілька джинсів. Проте всі вони їй не подобалися і вона не хотіла довго їх обирати. Все-таки це було не на часі. Навіть не зважаючи на те, що їй дійсно потрібні були джинси, адже всі, що в неї були, висіли на ній, як на вішаку.

А в Києві була осінь. Та сама українська осінь із колючим вітром, дощем, теплим промінням сонця, що в погожі дні пробивалося скрізь черво-жовте листя, даруючи неймовірний спокій. У такі дні, як сьогодні… Справжня осінь, за якою Неля сумувала усі ці роки і яку лише зараз змогла помітити.

– Їдемо в парк? – запитала Єва, тримаючи її руку та стрибаючи через дві сходинки вниз.

Неля посміхнулася, дивлячись на неї.

– Ні, мала. Плани дещо змінилися. Зараз ми їдемо додому.

≈

– Мені здається, я пам'ятаю цю фотосесію, – одного разу скаже одна з дівчаток. – Ти зняла свою спідницю і носилася студією в одних колготках.

– Так, тільки це була ти, – розсміється інша.

Тоді у свої шістнадцять чи вісімнадцять вони будуть почувати себе цілком дорослими, валятимуться на широкому ліжку, розмірковуватимуть про хлопців, і світ уже буде належати їм.

Неля любила фантазувати про ці дні, уявляючи Єву дорослою. Колись вона намагалася уявити себе з Олегом вже пенсійного віку, що безтурботно подорожують світом.

– Мамо! Сховай мене! Він не повинен мене знайти, – збуджено промовила Єва, ховаючись за низьку спинку напівкруглого дивана, що стояв посеред вітальні. – Не кажи, що я тут.

Неля лежала на цьому дивані, переглядаючи на планшеті фотографії з фотосесії, яку вони влаштували разом з Нелею та дівчатками.

– Де ця маленька мила дівчинка? – Артем явно хотів сказати щось інше, але при Нелі вирішив обмежитися лише глузливим тоном.

Єва в цю ж мить вискочила зі свого сховища і кинулася на шию свого брата. Вона була щаслива. Їм точно було добре разом. Єва обожнювала Артема. Здавалося, це було взаємно. Нелі це надзвичайно подобалося. Її подобалося думати, що попри те, що Єва одна в сім'ї, у неї завжди буде підтримка зведеного брата та двоюрідної сестри Злати. Хотілося думати, що вони збережуть ці відносини.

А вже наступної миті її дочка полетіла до дверей, які відчинив Олег.

– Тато!

– Привіт, донь, – він взяв її на руки та міцно притиснув до себе, вдихаючи її аромат. – Я дуже за тобою скучив. – Неймовірно скучив. У вас все добре? – запитав він уже, коли сів із нею на диван та подивився на Нелю. – Вибач, якщо ми завадили якимось вашим планам. Артем уранці приїхав до Києва. І півдня в моєму офісі йому цілком вистачило. До того ж, йому хотілося побачити Єву. Сказав, що страшенно за нею скучив.