Глава двадцять перша

Штат Флорида(США) 2012 рік.

Улітку двохтисячного року море в Одесі було холодне. Принаймні в серпні... Неллі добре це запам'ятала. Катя весь час хотіла купатися. Весь час канючила і всіх тягнула у воду.

– Він симпатичний, – констатувала Ксенія, коли Неллі показувала їй фото з сімейного відпочинку, зроблене на плівковий фотоапарат.

– Так. Він дуже чарівний, – відповіла вона, вкотре роздивляючись світлину, де вона разом із Катею та Глібом стояли біля зеленого будиночка, в якому жили. Посміхнулася. – Ні. Добре було. Катя, щоправда, вередувала, але з нею здебільшого була Рита.

– Це серйозно? Що кажуть лікарі? – Ксенія знову натрапила на фотографію Гліба. Він стояв на тлі моря, спираючись на підлокітні милиці.

– Нічого. Просто розводять руками, – Неллі відкинулася на спинку дивана, подивившись на новий письмовий стіл.

Вона довго мріяла купити собі новий стіл і зробити ремонт у своїй кімнаті. Усе збулося того літа. З'явилися нові штори й дуже стильна дитяча стінка, в якій теж був маленький письмовий стіл і спальне місце на другому поверсі. Саме того літа, коли в їхньому домі з'явилася ще одна жінка. Неллі не знала, як на це реагувати.

– Ти знаєш, що ми з тобою могли не зустрітися? – голосно зітхнула вона, перевівши погляд на свою нову подругу. – Я паралельно вступила до університету театру, кіно і телебачення. До останнього думала, що навчатимуся там.

– І що тебе змусило передумати?

– Там я вступила на контракт, для нашої сім'ї це занадто дорого. До того ж тато не сприймає серйозно професію акторки, вважаючи, що цим не повинна займатися його дочка. Я два роки ходила в театральну студію. Виходить даремно...

Неллі не знала, чому пам'ять відтворила саме цей фрагмент її життя в таких дрібних деталях. Цього ранку вона думала про різне: мріяла про майбутнє і згадувала минуле. У голові виникали навіть якісь задачі з геометрії, давно забуті формули, які колись любила і вміла розв'язувати. Потім навіть спробувала відновити логічний ланцюжок усього цього, але не змогла. Думки виникали й кудись дівалися самі по собі. Їй просто потрібно було про щось думати. Необхідно було про щось думати.

Тим часом її руки зачерпнули столовою ложкою тісто і вилили його на розпечену пательню. Воно зрадницьки зашипіло.

– Сім двадцять ранку, кохана. Ми ж у відпустці, – сонно пробурмотів Данило. Він відкинув назад свою ліву руку в бажанні торкнутися її. Неллі зробила крок і їхні пальці з'єдналися.

– Вибач. Я, правда, не хотіла тебе будити.

Данилу довелося закотити очі, щоб її побачити.

– Щось трапилося?

– Ні. У цьому вся й річ. Нічого не сталося.

Неллі досмажила оладки, зварила каву і підняла Данила снідати.

– Ти впевнена, що вони дріжджові? – уточнив він, виделкою розколупуючи тоненький оладок на дві половини.

– На сковорідці вони були досить пухкі, а потім різко сіли. Не знаю, чому, – знизала плечима Неллі. – Мабуть, тут продукти такі.

– Або господиня, – подивився не неї Данило, відхлебнув кави. Але Неллі ніяк не відреагувала на це зауваження. – Млинці о сьомій двадцять ранку, після того, як ми до четвертої гуляли на Нелиному з Олегом весіллі. – Він явно чекав пояснень.

Неллі поставила на стіл піалу з абрикосовим джемом.

– Моя затримка, – промовила вона, сідаючи на стілець.

– Ти ж говорила, що у вас, жінок, таке буває, це ні про що не говорить. Це не так?

– Це так. Уже все добре, – вона взяла млинець і намастила його джемом.

– Але тебе це не надто радує.

– Я сама не знаю. Учора зробила тест на вагітність, там було дві смужки. Це якось збентежило. Потім Неля сказала, що теж вагітна. Мені складно пояснити мої почуття, – Неллі перевела подих, поглянувши в очі Данила. – Ти би зрадів, якби це виявилося правдою?

– А як же твої зйомки? – перше, що запитав він.

– Залишилося два місяці. На цьому строку вагітність непомітна, – звела плечима Неллі. – Ти не відповів.

– Погодься, що це було б несподівано, – посміхнувся Данило. – Кажеш, Нелька чекає дитину?

– Вона лише вчора мені про це сказала перед самим весіллям.

– Можливо, твій організм відчув її вагітність? – напівжартома припустив він. – У близнюків щось таке буває.

Неллі сполоснула свою кружку, дивлячись на океан.

– Ми з Нелею якось говорили про те, що їй постійно снилися сни про смерть мами якраз у той час, коли моя мама справді померла. Не знаю. Найімовірніше, це просто збіги. Усе як я і говорила. Занадто багато емоцій, хвилювання перед польотом, інша їжа. Чим ми сьогодні займемося?

До відльоту в Україну лишалось чотири дні. Чотири дні, від яких Неллі хотілося отримати максимум. Загалом вдавалось. Вони багато гуляли визначними місцями Маямі, багато засмагали на пляжі. І плавали в океані. Данило плавав на надувному матраці, на який його клали рятувальники. Іноді брали Неліну автівку та їздили околицями міста.

≈