Глава двадцята

Штат Флорида(США), Сицилія 2012 рік.

Вона любила мріяти про цей день, уявляючи його в найдрібніших деталях. Ще задовго до того, як Олег її зробив пропозицію, вона знала, що хоче виїздну церемонію, пишну сукню, обов'язково з довгим шлейфом, який будуть нести діти, багато живих квітів і марш Мельденсона, під який її батько вестиме її під вінець. Вона мріяла про це ще задовго до появи самого Олега у її житті. Навіть задовго до того, як почала жити з Діланом. Здебільшого це все були мрії її дитинства, навіяні переглядом американських фільмів та серіалів.

Неля посміхнулася, дивлячись на себе в дзеркало в довгій, не надто пишній сукні кольору айворі зі шлейфом, із яким планувала впоратися самотужки. Дрібні локони зібрані з боків, заколоті на потилиці й розкидані по спині. Зараз їй подобався саме цей остаточний варіант себе в образі нареченої. Їй – тій, яка живе в реальному часі зі своїм рівнем розвитку, почуттям стилю й уявленням про красу, звісно, якоюсь мірою продиктованими сучасною модою.

Неллі дала їй букет і відійшла на кілька кроків, щоб оцінити образ збоку.

– Ти нереально класна, – прошепотіла вона, посміхаючись.

– Нам вже пора?

– Так. Олег із Данилом чекають унизу.

На Неллі був довгий сарафан м'ятного кольору, у такому ж кольорі мали бути всі подружки нареченої. Саме м'ятний. Неля вибрала цей колір для свого весілля.

Неллі пасував цей колір. Вона мала неперевершений вигляд. Неля дивилась на неї зі спини, спускаючись скляними сходами, аж доки та не зупинилась і не поглянула на неї знизу вверх.

– Я щойно зробила тест на вагітність, – збентежено промовила вона. – Він позитивний. Я все грішила на переліт, стрес і таке інше. Не знаю, як реагувати. Не зрозуміла ще.

– І це зараз не жарт?

– Це не жарт, – підтвердила Неллі, не приховуючи здивування таким запитанням.

Неля посміхнулась протягуючи їй руку.

– Тоді я тебе вітаю, сестричко. У мене п'ятий тиждень.

– Чекай ти…

– Я теж вагітна, – широко посміхнулась Неля, спускаючись на дві сходинки, щоб обійняти сестру. – Я знаю, що повинна була тобі сказати…

Замикаючи двері квартири, Неля думала про те, що повернеться сюди пізно ввечері вже з новим прізвищем та в іншому для себе статусі – у статусі заміжньої жінки.

– Ти станеш дідусем, – пошепки вимовила вона своєму батькові, тримаючи його під руку.

Він зосереджено дивився перед собою, і навіть ці слова не змусили його змінити поле зору. Жоден м'яз не здригнувся на його обличчі. Неля теж дивилася вперед, намагаючись стримати свої сльози, хоча в середині неї бурлив цілий океан емоцій.

Над ними нависло темне, зіркове небо. День добігав кінця. Найголовнішу його частину Неля вирішила лишити на завершення. Вечірня церемонія на пляжі з безліччю свічок та живих квітів. Це теж було її дорослим капризом, навіяним сучасними тенденціями.

Борис Михайлович накрив її руку своєю теплою долонею.

– Я впевнений, що ти будеш чудовою дружиною і приголомшливою матір'ю. – Від цих його слів у Нелі пішли мурашки по шкірі. Хочеться плакати.

– Видихай. Уже все позаду, – усміхнувся Олег, дивлячись на неї, стискаючи руку.

Її тіло трясло зсередини. Емоції переповнювали. Це не тільки пов'язано з весіллям. Її батько, його здоров'я, усвідомлення того, що чекає попереду. Усе це теж далося непросто.

Вони даваликлятви одне одного на великому екрані. Олег тримав її за плечі, час від часу сильно стискаючи їх. Це допомагало. Далі їх оголосили чоловіком і дружиною, перший поцілунок і привітання гостей. Лише найближчі друзі та родичі.

– Я так рада, що ми тепер одна сім'я. Ви з моїм братом так підходите одне одному. Я весь вечір за вами спостерігаю. Ви дуже красива пара, – промовила сестра Олега на ім'я Тамара, обіймаючи Нелю під час салюту. Чомусь звучало фальшиво. Можливо тому, що за три дні знайомства Неля сама ще не встигла перейнятися почуттями до цієї доволі вже немолодої жінки. І судячи з усього їй вряд чи випаде така нагода.

Через  велику різницю у віці в Олега були не надто теплі стосунки з сестрою. Проте саме Тамара із своїм чоловіком були єдиними із його родичів, хто приїхав на це весілля, за що  особисто Неля була їм безмежно вдячна.

Знімаючи в квартирі свою весільну сукню і надягаючи на себе блакитні джинси з гірчичною футболкою, вона думала саме про родину Олега. Про те, що знайомство з його батьками ще по переду і що це все якось не так..

Олег раптово хватив її ззаді за талію. Відірвав від землі.

– Скажи, що в нас усе добре.

– Пусти.

– Не пущу, поки не скажеш ці слова.

– Олеже, пусти! Ми запізнюємося в аеропорт! – Неля вирвалася, подивилася на Олега і тільки потім зрозуміла, що відбувається.

– А ось і таксі! – сказав він, діставши із задньої кишені свій телефон.

– Вибач.

– Нелю, я від самого початку говорив, що з танцями в мене біда! Тобі захотілося спробувати, ми спробували! Які до мене претензії? Неможливо за два тижні стати класними танцюристами. Це не реально! Розумієш?!