Глава вісімнадцята

Штат Флорида(США) 2012 рік.

Неля любила цю квартиру. Вона пам'ятала, як заїхала в неї взимку дві тисячі сьомого року. П'ятнадцятого січня. Вона навіть запам'ятала цю дату. Мирослава з Пітом допомогли перекласти речі. Потім вони запекли качку, зробили салати, замовили піцу і влаштували вечірку на честь новосілля.

У цю квартиру вона сама купувала меблі, створювала свій власний дизайн інтер'єру, продумуючи все до дрібниць. Їй хотілося цим займатися. Неля планувала залишитися в ній надовго, тому комфорт був для неї максимально важливим. Комфорт, затишок, особистий запах і речі. Їй важливо було знати, що це її квартира. Виключно її.

Ще в той час їй було важливо перевірити себе на самостійність. Самостійно жити у квартирі, обирати, з ким дружити, які пластівці їсти вранці, звертатися до власника будинку, якщо тече кран, і щомісяця відправляти машину на автосервіс, щоб у тій замінили масло... Здається, вона непогано з усім цим справлялася всі ці роки. Але злегка втомилася від цього останнім часом, відчуваючи, що поруч є той, на кого можна перекласти відповідальність. Усе-таки їй потрібна була така людина, хоча вона твердила Олегові, що їй потрібні партнерські стосунки. Напевно, вона і сама вірила у те, що їй подобається бути сильною і незалежною жінкою.

Накладаючи крем на обличчя на початку вересня, вона думала саме про це. А ще про своє майбутнє весілля, про всі ті справи, що чекали на неї сьогодні й протягом наступних двох з половиною тижнів також. Змінивши піжаму на домашній одяг, Неля спустилась вниз скляними сходами та притиснулася до теплої спини Олега, який саме обробляв сома.

– У мене до тебе є одна пропозиція.

– Яка?

– Давай виріжемо подальші шістнадцять днів нашого життя або ж хоча б переживемо їх у прискореному вигляді.

Олег ретельно вимив рибу та поклав її на паперові рушники.

– Ти справді готова на це піти? Саме сьогодні? – запитав він, вже коли повернувся і взяв її за обличчя.

– Саме сьогодні й готова. Не знаю, чомусь надто сильно втомилася. Хочу скоріше на відпочинок, – зізналась Неля, поклавши голову йому на груди. – Мені постійно здається, що я щось не встигаю і щось обов’язково піде не так.

– Не хвилюйся, – тяжко зітхнув Олег. – Щось обов’язково піде не так, але я поруч.

Неля розсміялась, відхилившись від нього.

– Ти вмієш заспокоїти.

– Просто ти занадто напружена, це всього лише день нашого весілля. Важливий день, – наполегливо продовжував Олег, коли вона явно хотіла заперечити. – Ми обидва хочемо, щоб він пройшов якнайкраще, але… я впевнений, що так і буде. Не треба себе налаштовувати на негатив. Нічого страшного не станеться.

– Так. Ти правий, – Неля увімкнула каву машину.

– Я правий.

Він дійсно мав рацію.

Наливши кави, Неля відкрила дверці холодильника та дістала вершкове масло.

– Я сам неймовірно хвилююсь. Особливо сьогодні, – зізнався Олег вже коли відправив сома в духову шафу і просто спостерігав, як вона місить тісто для пирога.

– Якраз сьогодні тобі не варто хвилюватися, – Неля потягнулась до нього. Їх губи з’єдналися у пристрасного поцілунку. Олег тримав її за талію, а вона положила праву долоню на його лице. – Ти кумедний, – розсміялась вона після.

– Мабуть, такий… – Він набрав трішки борошна на пальці та забруднив її ніс.

– Зможеш сьогодні сам поїхати в аеропорт? – вже серйозним тоном запитала вона, дивлячись йому в очі. – О п'ятій вечора закінчується генеральна репетиція конкурсу краси. А потім я б хотіла поїхати на пробну зачіску.

– Пробну зачіску. Саме сьогодні. На інший день ніяк не можна перенести?

– Якби можна було, я би перенесла. Мені самі кортить скоріше побачити Неллі, – Неля знову повернулася до свого тіста, розділивши його на дві рівні частини й почавши одну з них вкладати у форму. – Завтра примірка сукні, конкурс краси. Потім зустріч із ведучим… Ще купа всього.

– Ваш дівич-вечір у ці дні, – нагадав Олег, склавши руки на грудях.

– Так, ще дівич-вечір. Ти ж свою парубочу вечірку вже відгуляв.

– Я не проти. Але… Так лякає ця зустріч. Я перший раз бачу твою сестру. Перший раз бачу Данила, якого я мушу якось підняти й посадити в авто. Нелю, я погано уявляю, який це має мати вигляд. І тут ти мені кажеш, що ти не поїдеш. Ти повинна мене зрозуміти.

– Добре. Я поїду і сама посаджу його в авто, – тяжко зітхнула Неля, готуючи начинку для пирога.

– Я не про те.

– А я про те. Погодься, що брати жінці на руки дорослого чоловіка, це не зовсім природно.

– Даньку не треба брати на руки. Він може стояти. Тебе ніхто не збирається просити про додаткові послуги. Я прошу лише забрати моїх родичів з аеропорту, якщо тобі не складно. Якщо складно – я викличу таксі. Тут теж немає жодних проблем.

≈

Щорічний конкурс краси в Маямі. Колись Неля сама брала в ньому участь та стала переможницею, а останні три роки була членом журі. Генеральна репетиція пройшла без пригод, вона навіть пошкодувала, що це не був справжній виступ дівчат і на них чекає ще одна доба нервового очікування. Далі півтори години в салоні краси й вона побачила втілення своєї весільної зачіски, обговоривши з майстром усі побажання та специфіку свого волосся. О дев’ятій вечора знову була дома, накривала на стіл, обнімалася зі своєю Неллі, про щось сміялася, жартувала. Це дійсно були ті миті, які наповнюють життя яскравими барвами.