Глава шоста

Україна, Туреччина 2010 рік.

Київ був переповнений туристами, хоча місцеві жителі мріяли з нього втекти, якнайдалі. Утекти від його вихлопних газів, шуму і метушні.

Неллі не відносила себе до жодної з цих категорій. Вона обожнювала своє місто. Напевно, за його динамічність, за можливості, які воно, так чи інакше, відкривало перед нею, за красу парків і скверів. Вона вміла цим насолоджуватися, по-новому відкриваючи для себе це місто і часом справді відчуваючи себе в ньому туристом, гуляючи пішки, вишукуючи нові місця, в яких не була раніше. Не завжди, звісно. Найчастіше це все якось вислизало. Пролітало повз неї. Точніше, це вона пролітала повз усе, поспішаючи у своїх якихось дрібних справах, спускаючись у метро після чергового кастингу або ж тягнучись у заторі, поспішаючи в салон краси, щоб зробити педикюр.

Салон краси... буквально кілька днів тому вона спостерігала там за двома жінками: одна була зовсім юна, інша трохи старша. Як виявилося, це були мати й дочка. Вони робили зачіски на якесь сімейне торжество. Неллі раптом уявила розвиток їхнього вечора далі – як вони мчатимуть додому, щоб переодягнутися, про щось балакаючи на ходу, вечеря в якомусь ресторанчику у великому родинному колі. Можливо, до них навіть хтось приїхав, хтось із близьких родичів і когось вони давно не бачили...

Вона не розуміла, чому її так зачепила ця історія. Їй нестримно захотілося бути однією з тих жінок. Вона навіть не знала, ким більше – дорослою донькою молодої мами чи молодою мамою дорослої доньки. Просто стати учасницею цієї картинки.

Здається, для неї вже втрачено обидва варіанти. Неллі тільки зараз про це задумалася, гуляючи з Єгором вечірнім Києвом. Несподівано згадала обличчя своєї матері, намагаючись уявити, який би вигляд воно мало зараз під сіточкою зморшок. Як би змінилася в модних тенденціях пишна зачіска матері, схожа на зачіску принцеси Діани.

– Пішли звідси. Мене починає дратувати цей крик, – нетерпимо сказав Єгор, маючи на увазі крик однорічної дитини, яка явно хотіла, щоб мама взяла її на руки. – Не хочу зарікатися, але якщо в мене будуть діти, то тільки після тридцяти. Спочатку я маю намір сповна насолодитися життям. Адже ти теж зараз не хочеш залишити свою кар'єру актриси заради створення сім'ї.

– А в мене є кар'єра актриси? – подивившись на нього, усміхнулася Неллі.

– Ну, ти ж прагнеш її зробити. Може, прокотимося? – Єгор вказав поглядом на колесо огляду, перед яким вони якраз стояли. – Тільки... стій. Не рухайся. – Він дістав свій фотоапарат і зробив кілька знімків її на тлі заходу сонця.

Їй подобалося те, що вийшло. Єгор умів ловити її вигідний ракурс, як на відео, так і на фото.

– Скажи, що ти робитимеш, якщо тобі запропонують офігенну роль, але там будуть інтимні сцени? – запитав він, коли вони піднялися, і місто було, як на долоні.

– Дивлячись наскільки інтимні, – не роздумуючи відповіла Неллі.

– Тобто ти допускаєш такий варіант?

– Це моя робота. Я розумію, що зараз багато ролей, де є поцілунки, є сцени в ліжку. Я нормально до цього ставлюся. Зрозуміло, що є рамки, які я ніколи не переступлю, – поспішила сказати Неллі, помітивши сум'яття Єгора. – Адже ми зараз не про порнографію говоримо?

– А якщо твій чоловік не захоче, щоб ти знімалася в таких сценах або взагалі була в цій професії?

– У мене не буде такого чоловіка, – з легкою посмішкою сказала Неллі.

– Ні. Зачекай. Ви ж любитимете одне одного, у вас будуть ідеальні стосунки, але за однієї маленької умови – ти ніколи не гратимеш у любовних стенах.

– Якщо людина кохатиме мене, вона знатиме, наскільки для мене це важливо.

– Важливо зніматися у любовних стенах?

– Важливо просто зніматися! Важливо бути в цій професії. І якщо мені запропонують офігенну роль, як ти кажеш, і там будуть інтимні сцени, так – я погоджусь. Я хотітиму цю роль.

Єгор голосно ковтнув.

– Я не впевнений, чи зможу я так жити. Мене навіть зараз усього теліпає від думки, що тебе може чіпати чужий чоловік. Я розумію, це просто робота і нічого більше. Але я власник. Мені вистачає того, що ти живеш із Глібом і щоранку ходиш перед ним у своїх коротких нічних сорочках.

– Я ніколи не ходжу перед ним у коротких нічних сорочках. Ми живемо разом, тому що наші батьки одружені. Ми одна сім'я. По-моєму, це природно, – байдуже кинула Неллі, дивлячись у вікно кабінки й навмисне не дивлячись на Єгора. Вона не вірила в те, що вона чує, не розуміла, як вона має на це реагувати й що говорити.

– У вас спільні друзі й ви багато часу проводите разом.

– Єгоре, ми дружимо. Так, так вийшло, що друг Гліба і моя найкраща подруга зійшлися і тепер ми всі в одній компанії. Так буває, – вона раптово повернулася до нього і широко посміхнулася. – Чому в мене таке відчуття, що ти весь вечір шукаєш привід мене кинути?

– Я не шукаю привід тебе кинути? З посмішкою березневого кота відповів той. – Я всього лише хочу проговорити ті нюанси, які мене насторожують у наших стосунках.

– І що я маю відповісти?

– Нічого. Того, що ти сказала, цілком достатньо. – Єгор відкинув її волосся назад і поцілував її шию. – Не хочу, щоб наступав завтрашній день. Завтра в мене три фільмування. Останнє закінчується о дев'ятій годині вечора, – стогнав він, втнувшись підборіддям у її плече. – Уявляєш?