Глава п’ята

Штат Каліфорнія, Флорида (США) 2006 рік.

– Вам потрібно жити за двох, – з упевненою і красивою посмішкою на обличчі вимовив її молодий лікар. Неля ще минулого року звернула на нього увагу, але тоді в неї був Ділан, а зараз... Зараз вона знала, що в нього є дружина і дитина.

Після детального огляду він сказав, що через рік після пересадки можна вже говорити про результати проведеної операції і що його повністю влаштовує стан її здоров'я на цей момент.

Жити за двох... Неля знову згадала про свій обов'язок перед тією жінкою. Їй хотілося думати, що це була саме жінка.

– Інакше мені ще доведеться дізнатися про те, що я люблю пиво, футбол і жінок, – зітхнула вона в колі дівчаток, з якими працювала в модельному агентстві.

– Ти ж можеш дізнатися. В Америці ця інформація не є лікарською таємницею, як в інших країнах, – вимовила модель з афроамериканською зовнішністю на ім'я Джулія після того, як вони з посмішкою дружно пофантазували про раптові романтичні почуття до однієї з них.

– Тільки, якщо родичі донора не проти. А в моєму випадку вони виявилися проти. Що як це взагалі був якийсь наркоман чи серійний убивця? – Здається, Неля вперше про це задумалася і вже точно вперше вимовила вголос.

Вони йшли вечірніми вулицями Лос-Анджелеса розміреним кроком, нікуди не поспішаючи. Щорічний показ молодих дизайнерів закінчився кілька годин тому, і в них був час, щоб трохи розслабитися. Ціла ніч. Неля була рада, що все вже було позаду: виснажливі багатогодинні репетиції та її шалене хвилювання. Вона завжди нервувала перед виходом на подіум. Якщо хтось думає, що світ моди – це легко, красиво і дорого, той глибоко помиляється.

І водночас це був її світ. Цей дивовижний світ Fashion, який залишився в неї з минулого життя і який вона, як і раніше, любила. Їй, як і раніше, подобалося з'являтися на обкладинках журналів, у кліпах, брати участь у рекламних проєктах, показах мод... Це лестило її самолюбству. Неля любила відчувати свою значимість у всьому цьому, свій успіх. Для неї це було важливо. Любила сам процес зйомок. Здавалося, це те, без чого вона абсолютно себе не уявляла.

Ще вона була закохана в Лос-Анджелес. Тут якраз зараз віяло осінньою прохолодою, на деревах жовтіло листя... Це теж був її світ – її місто, в якому вона почувалася комфортно, могла дихати на повні груди й хотіла б жити.

– Я знаю, куди я хочу, – з натхненням повідомила вона, зупинившись біля будівлі з написом «Karaoke bar».

≈

– Я подумала. Я готова говорити про донорство, але не про моє удочеріння, це дуже особисте, – сказала Неля шістнадцятьма годинами пізніше.

– Тема про те, що вас залишили в пологовому будинку, і прийомні батьки не побоялися удочерити вас всупереч такому складному діагнозу, могла б бути дуже цікавою глядачам, але я поважаю ваше право. Залишилося визначитися з часом. Коли ви повертаєтеся в Маямі?

– Я вже тут. Щойно прилетіла, – відповіла Неля чистою англійською мовою, якою говорила її співрозмовниця.

– Тоді ми можемо зустрітися завтра. О сьомій. Вас влаштує? Можемо поснідати разом і поговорити в розслабленій обстановці, забувши про камеру. Я найбільше люблю такий формат інтерв'ю. А ви?

Найбільше о сьомій годині ранку Неля любила спати. Її дратувала ця американська манера призначати ділові зустрічі на ранок. Особливо після того, як вона провела запальний вечір у караоке, а потім п'ять годин летіла в літаку. Але в неї не було вибору.

– Так. Це чудова ідея, – бадьоро відповіла вона.

– Отже домовилися.

– Чому ти не хочеш говорити про те, що ми твої прийомні батьки? – запитав Борис Михайлович, коли вона відключила телефон. – Я зараз тебе не намагаюся переконати, може це правильне рішення, просто не знав, що для тебе це болісно.

– Не болісно. Просто, не хочу обговорювати цю тему і тим самим робити рейтинг навіть самій Шарлотті Скотт. Взагалі не розумію, звідки в неї цей матеріал.

– До речі, це хто? Я про таку навіть не чув.

– Блогер, тату. Вона стрімко набирає популярності. На її каналі вже півмільйона підписників. – Неля відповідала без особливого ентузіазму, хоча її батько не був у цьому винен. Цього разу саме він зустрів її в аеропорті, куди вона прилетіла з дівчатами о п’ятій ранку, і віз ранковим Маямі у її квартиру. – Взагалі, не знаю, навіщо я погодилася на це інтерв'ю. Те, що я модель, ще не означає, що я маю розповісти всьому світу про моє особисте життя. Не бачу в цьому жодного сенсу.

– А як же розкрутка, як у вас модно говорити? Усенародна слава, любов? Усе правильно, – усміхнувся Борис Михайлович, поклавши руку їй на коліно, не чекаючи відповіді. – Я радий, що ми з мамою правильно тебе виховали. На те воно й особисте життя, щоб про нього ніхто особливо не знав, у якій би сфері ти не працювала. Ти давно в нас не була. Збираєшся в гості?

– Так. Обіцяю днями заїхати. Часу катастрофічно не вистачає, – Неля зітхнула і винувато подивилася в очі свого батька. – Я винна. Просто втомилася вже від маминих нотацій. Я все не так роблю.

– Ти ж знаєш, що вона це каже не зі зла. Вона дуже тебе любить, – говорив він, уважно стежачи за дорогою і розслаблено тримаючи кермо вказівними пальцями.

– Я розумію, тату. – Неля зручніше влаштувалася на сидінні, теж вдивляючись у далечінь. Вона справді недозволено довго не була у своїх батьків, не бачила маму. Ще з липня, з того ранку, коли вона грюкнула дверима після дня народження тата. Минуло два місяці. І справа навіть не в тій сварці. Про неї точно всі забули. Неля щовечора говорила з матір'ю телефоном і... Цього їй було достатньо. Вона не відчувала в собі потреби побачитися з батьками й поспілкуватися з ними віч-на-віч. Це лякало найбільше.