Глава четверта

Україна 2010 рік.

– Ти ж не сердишся?

– А повинна?

– Ну, дивись, ти розумна дівчина, ти знаєш, що я тебе кохаю, що ти мене заводиш, що в тебе дуже красиві очі...

– І що для тебе ці змагання дуже важливі. – Неллі посміхалася. Їй було дев'ятнадцять, вона притискалася до Тимура, руками обвиваючи його шию... Я справді рада, що ви з Настею летите на ці змагання. Безумовно, тобою пишаюся.

Він раптово схопив її за талію, коли вона вже практично увійшла в під'їзд після того, як вони вже попрощалися. Неллі навіть бачила, як він відходив у бік метро. Навіть не одразу зрозуміла, що з нею сталося.

– Я вже скучив, – усміхнувся Тимур, коли їхні губи роз'єдналися. – Дуже сильно люблю свою Нельку.

– Ну, і люби її, – вона різко відсторонилася.

– Нелю, ти чого?

– Я не Неля! Ти ж знаєш, що я терпіти не можу, коли мене називають цим ім'ям.

– Неллі, Неля. Яка, до біса, різниця?

– Велика різниця! – крикнула Неллі, дивлячись у темні очі свого хлопця. – Якби мама хотіла, щоб я була Нелею, вона б так і записала мене у свідоцтві про народження. Чи тебе теж можна Ванею називати?

Тимур знову обійняв її за талію і притягнув до себе. Неллі не пручалася.

– Я теж буду тобою пишатися, – усміхнувся він. – Ти зніматимешся в найкрутіших фільмах, а я буду тобою пишатися.

Шість років потому була та сама весна, та сама тепла погода, той самий час доби. Неллі вийшла з таксі біля під'їзду. Тільки цього разу вона була одна, і це був не її під'їзд.

– Вибач. Я знаю, що запізнилася. Не очікувала, що так усе затягнеться, – промовила вона, увійшовши до квартири й чмокнувши Ксенію в щічку.

– Як усе пройшло

– Як завжди. – Неллі пройшла у вітальню, привіталася з Максимом і сіла на диван. – Мені сказали, що я чудово прочитала діалог, але не підходжу за типажем.

– Ось і піца, – вимовив Максим, щойно пролунав дзвінок у двері. – А ти кажеш «запізнилася». Тут усе розраховано.

Гліб під'їхав максимально близько до дивана.

– Я до тебе. Ти ж не заперечуєш?

Неллі не встигла нічого відповісти, як він уже був поруч.

– Отже, ця роль тобі не підходить, – з докором вимовив Максим, повернувшись у кімнату з величезною піцою. – Забудь про неї.

Вони підняли келихи, і Неллі повільно насолодилася прохолодним смаком мартіні, після чого Гліб узяв келих з її рук і поставив його на журнальний столик.

– На сьогодні тобі вистачить.

Неллі подивилася на нього, не приховуючи свого здивування.

– У якому сенсі?

– Ти за кермом, – хитро посміхнувся він, демонстративно вливши в себе чарку віскі.

– Ні, – з напором відповіла йому Неллі. – Я не сяду за кермо вночі, особливо після ковтка мартіні. Ти з глузду з'їхав?

– У тебе ковток мартіні, у мене третя чарка віскі. Що будемо робити?

– Викличемо таксі, – непохитно відповіла Неллі, знову потягнувшись до келиха.

≈

– Син одного нашого лікаря відкриває свою фірму і йому потрібен перекладач з англійської, – повідомив якось Вадим Едуардович за сніданком. – Це так. Інформація для роздумів.

– Добре, тату, я буду мати на увазі, – усміхнулася Неллі, попиваючи свою чорну каву.

Він дивився на неї важким авторитетним поглядом.

– Я так розумію, в актрисульку ми ще не награлися.

– Ми ж домовилися.

– Я пам'ятаю. Я даю тобі нормальну освіту, яка може тебе прогодувати, а далі ти робиш, що хочеш.

– Саме так. Свою частину договору я виконала. – Неллі допила залишки своєї кави й сполоснула чашку. – І між іншим, через дві години в мене зйомка.

– Зйомка в рекламному ролику.

– Із чогось треба починати, – видихнула вона у дверях кухні.

– До речі, можу тебе підкинути, – запропонував Гліб. – Тільки з тією умовою, що ти сядеш за кермо.

– Ні. Зараз точно не той настрій. – Неллі взула свої туфлі й, підійшовши до дзеркала, нафарбувала губи.

– Тобто машина моя. Я правильно розумію?

Машина, яку в лютому їм купив Вадим Едуардович. Одну на двох. Неллі отримала водійські права ще в студентські роки, навіть непогано вправлялася з автомобілем за містом у присутності, звісно, все того ж таки Гліба, але страшенно боялася сісти за кермо на дорогах Києва. Ненавиділа себе за цей страх. Вона прагнула чогось нового у своєму житті; нових емоцій, нових знань, нового досвіду. Це те, що насичувало її життя, робило його цікавішим.

Вона загрозливо подивилася на Гліба, схопивши ключі на нижній полиці.

– Ти сам напросився.

Сьогодні вона поспішала в рекламне агентство. Кілька днів тому їй зателефонували з пропозицією знятися в рекламі молочної продукції. Для неї це було несподівано. Але чому ні? Знову ж таки новий досвід, нові знайомства. І гроші на кишенькові витрати. Було б нерозумно твердити, що для неї це нічого не значило. Навіть чесніше сказати, що грошовий інтерес був головним чинником у всій цій історії.