Глава третя

Штат Флорида (США) 2006 рік.

– Моя хороша, вибач, що давно не з'являлася тут. – Неля провела рукою по розкішній гриві своєї Сінді. – Ти ж усе розумієш. Правда? Навіть більше, ніж я можу уявити. Більше, ніж усі інші.

– Уже каталася? – запитала Софія Павлівна, підійшовши до неї.

Неля не здивувалася тому, що її мати була тут. Це її кінний клуб.

– Кататися мені зараз точно не хочеться. Просто приїхала провідати.

Свого часу Софія Павлівна серйозно займалася верховою їздою і неодноразово ставала чемпіонкою світу в цьому виді спорту. Неля завжди хотіла бути на неї схожою. Її захоплювали ці досягнення, як і постава її матері, вміння подати себе, тримати голову, вести розмову. Чомусь у Нелі не вийшло опанувати ці мистецтва. Усе-таки вона була інша.

– Лікар каже, що тобі вже можна розпочинати тренування. Не на повну міру, звичайно, але… Не думала про це? – запитала та, із широкою посмішкою поглянувши на Нелю. Так, вона знала дитячі мрії своєї доньки й, напевно, гадала, що це приведе її в захват.

– Думала, але поки що в мене не вистачить часу, чесно кажучи. Зараз у мене є кілька пропозицій від косметичних брендів. Вони хочуть, щоб я рекламувала їхню продукцію. А одна фірма з виробництва меблів хоче зробити мене обличчям свого бренду, – вона посміхнулася, вимовляючи ці слова. – Я вирішила, що на даному етапі мені це важливіше й цікавіше.

Частково це була правда. Неля звикла викладатися на повну в тій справі якою займається, намагаючись досягти найвищого результату.

– Хоч щось тобі цікаво. Це вже радує, – суворо вимовила Софія Павлівна. Схоже, вона не очікувала на таку відповідь. – Чомусь думала, що ти обереш спорт. Хоча б спробуєш.

– Я теж так думала, – важко зітхнула Неля. – Не можу себе перебороти й сісти верхи. Навіть не знаю, як це пояснити й з чим це пов’язано. Часто сняться кошмари. Ніби то я втрачаю контроль над Сунді, вона мене десь несе, я падаю… Якась така маячня, від якої я прокидаюсь вся мокра.

– Ти мені не говорила про це.

 Неля тяжко зітхнула, віддавши Сінді останній шматок яблука.

– Якось снилося, що в мене перші змагання і я посідаю друге місце. – Неля поглянула на кобилу, погладила її бік і відійшла від огорожі. – Насправді, я багато про це думаю. Пам’ятаю дитячі свої мрії, про кінний спорт. Мене це так манило. Постійно уявляла себе спортсменкою, яка готується до змагань.

– І постійно у це гралася, коли була маленькою, – посміхнулася Софія Павлівна, взявши Нелю під руку.

– Життя не може складатися з одних перемог, – говорила вона, коли з донькою йшла довгими алеями. – У ньому завжди будуть поразки: у спорті, у бізнесі, у коханні. Скрізь. Поразок навіть більше. І від них не можна втекти. У мене були другі місця, треті й навіть четверті. Це нічого не означає.

У Маямі був сезон дощів. Неля найбільше не любила цей період. З травня по жовтень тут йшли дощі, навіть точніше сказати, тропічні зливи, які могли початися будь-якої миті й так само раптово закінчитися.

– До речі, мене вчора затвердили на зйомку в Мілані. Пам'ятаєш, я говорила? – Це було найприємніше. Неля ще жодного разу не була на зйомках такого рівня, жодного разу не була в Мілані.

– Так, я пам'ятаю. Коли летиш?

– Десь у серпні, точної дати ще не знаю.

– Мілан – чудове місто. Я думаю, тобі сподобається. – Софія Павлівна обійняла її за плече.

Неля відчула полегшення, ця розмова вже відбулася і закінчилася досить успішно. Думка батьків була для неї вкрай важливою. Вона вкрай не хотіла їх розчаровувати, особливо маму.

– Можливо, саме тому я й не можу поставити крапку в стосунках із Діланом, розуміючи, що це їх дуже сильно засмутить, – якось зізналася вона своїй подрузі Мирославі, сидячи з нею у відкритому кафе на березі океану. – Хоча її вже треба ставити. Так більше не може тривати.

– Ділан тебе шалено кохає.

– І це теж. Славо, я прошу тебе. Я знаю, що він мене кохає і що ми гарна пара, але я теж хочу кохати. Розумієш? Хочу хоча б щось відчувати до людини, з якою лягаю в одне ліжко.

– Може, ти поспішаєш і тобі потрібен ще час?

– Минуло десять місяців. Скільки можна? – Вітер розвівав їхнє волосся, і вони говорили українською.

Мирослава була чешкою. Кілька років тому іммігрувала в Маямі. З нею було комфортно великою мірою саме через те, що, маючи українське коріння, вона добре розуміла українську мову.

Неля ідеально володіла англійською, вона займалася нею з дитинства. Ця мова шалено їй подобалася. Але думала... думала вона все ж українською. І відверто говорити на інтимні теми їй вдавалося лише українською. У цій мові було більше способів висловити свої емоції, граючись словами, перекручуючи їх і вставляючи в будь-яку частину речення. Англійська мова була занадто нудною без усього цього.

– Я теж часом сумніваюся, чи люблю я Піта, – своєю чергою зізналася їй Мирослава. – Мене багато чого в ньому не влаштовує. Я не люблю його недоліки, як зазвичай кажуть, знаєш, мене вони дратують.

– І все ж таки ви разом, у вас сім'я.

Та кивнула, поправивши волосся своєї півторарічної доньки, що якраз тихо сиділа в неї на руках.