РОЗДІЛ 16

Тайраш

– Скажи мені, що викликав не для того, щоб похвалитися новим костюмом і набором голок для тортур, – відчинивши двері до невеликого, але досить похмурого кабінету свого підлеглого, кинув начальник таємного імперського розшуку. – Тому що своїм терміновим викликом ти зіпсував мені незабутній ранок!

«Сволота!» – буркнув Аргрім, що в принципі було чимось новим для дракона. Зазвичай, він подавав голос виключно, коли приймав справжнє обличчя. І, що приховувати, Тайраш повністю розділяв невдоволення свого дракона.

Це був чудовий політ! Дивовижний, незвичайний… Тайраш вперше зрозумів, як це неймовірно – відчувати, що твій дракон щасливий. І нехай малеча Лайрелін, ще навіть не вилетіла, але Раш відчував, наскільки важлива вона для Аргріма. Вона стала його надією. Чеканням колись розділити небо зі своєю драконицею. А може, саме вона його пара?

Останнє Рашу зовсім не подобалося, але проти Аргріма не попреш. Занадто він непримиренний.

Замість просто встановити контакт, він узяв її в небо. І не дарма. Дівчинка міцніла і росла швидше, ніж Раш міг собі уявити. Він точно чув її рик – впевнений та сильний.

Цікаво, що Шейлін там зараз робить? Чи доставив Теренс їй сніданок? Знов морщить ніс, хмуриться?! Або навпаки? Раш труснув головою, обізвавши подумки себе безмозким і переконавши в тому, що йому абсолютно байдуже, що в неї там і як! Він лише виконує свою частину угоди. І в її безпеці може бути впевнений – тут на неї точно не нападе ніхто.

– Думаєш, я хочу бачити керівництво понад мій робочий час і мало не з самого світанку? – скривився напівдроу, у якого день, в принципі, починався далеко після обіду. Зате його легко було залишити на вечірні та опівнічні чергування. За що йому й прощали регулярні запізнення на роботу? – На жаль, ти менш симпатичний, ніж Діарна. Красива і пристрасна... Вона, знаєш, на чверть ельфійка, на чверть...

– Давай до суті, – обірвав Тайраш мрійливо закочуючого очі Майлора, що вже зібрався в подробицях розписувати переваги своєї нової пасії.

– Яким ти став занудою! – скривився напівдроу, розвернувшись до столу і діставши записуючий артефакт. – Все з самого початку не показую. Те, що дроу до душі, не кожен дракон витримає, – чарівно посміхнувся він, блиснувши білосніжними іклами.

– Міг би і двома словами...

– Двома?! Затриманий – мертвий!

Раш насупився. Пройшов углиб кабінету і впав у обтягнуте чорною шкірою крісло.

– Детальніше!

– Я, між іншим, і збирався детальніше, але ти просив двома словами. Тому... – розвів руки талір Майлор, натякаючи, що розпинатися перед начальством тепер уже не збирається.

– Нагадай, чому я досі тебе не звільнив? – Закинувши ногу на ногу і піднявши брову, запитав Лієр Хеймар.

– Тому, що я незамінний працівник і твій найвірніший друг!

– І те, й інше – спірно! – хмикнув Тайраш, кивнувши на відтворювальний артефакт. – Показуй, ​​що там трапилося!

Слідчий Ірнашнаель все ж таки взяв сферу і встановив так, щоб зображення падало на нічим не завішану стіну навпроти робочого столу, закиданого всім, чим тільки можна, в тому числі й учорашнім замовленням із шинку «Ціпонька на сімох». Цікаво, коли колишній троль-найманець відкривав корчму, то думав про те, що перебільшені розміри курки, як фірмової страви, в його закладі можуть трактувати трохи інакше?

Майл поклав руку на артефакт і на стіні з'явилося зображення розтягнутого на дибі впійманого Рашем напівдракона. Він захропів і закотив очі. А Аргрім відгукнувся такою ненавистю, що Раш вчепився у підлокітники.

– О! Навіть зі звуком? – свиснув Тайраш, взявши себе в руки.

– Подарунок від мами на День народження. Але слава всім богам не черговий набір отруєних метальних кинджалів. Мені вже їх складати нема куди. Щороку з чотирьох років одне й те саме... Як знак того, що вона про мене не забула, – напівдроу ковзнув довгими пальцями по сфері і відтворення прискорилося, змастившись. – Там нічого цікавого… Це теж таке… Ось! Дивись уважно та запам'ятай!

Раш дивився.

Складно сказати, що саме там із цим напівдраконом робив Майл, він не дарма все дитинство провів у підземному королівстві матері – деякі навички має, і до моменту, коли почалося щось цікавіше на в'язня дивитися було страшно.

Ні очевидних ушкоджень не спостерігалося, але від вкрадливого "Ти все ще не бажаєш мені нічого розповідати?", У нещасного починалася справжня істерика.

" – Я розповім! Все розповім! Клянусь… тільки прошу… будь ласка… досить… – хрипів напівдракон.

– Звідки в тебе паралізуючий порошок? – беземоційним діловим тоном допитника, поцікавився напівдроу, присівши на край столу і вичікуючи подивившись на заарештованого.

– Орк… у таверні… він сказав, що порошок можна дістати в орка…»

– Звідки в орків магічне зілля? – Запитав Тайраш, тільки-но Майл зупинив запис.

– Я теж подумав, що шановний лієр мені бреше, – кивнув напівдроу. – Але коли він описував свого постачальника, то з'ясувалося, що той підозріло схожий на наш невідомий труп. Той самий, яким ти нагородив мене за великою дружбою. І уточнити в нього можуть лише дуже добрі людські некроманти…