РОЗДІЛ 9

Тайраш

– Владико, прибув лієр Тайраш Хеймар, – доповів слуга, відволікаючи повелителя від складання відповіді на послання ельфійській правлячій родині, із запрошенням «погостювати» молодшу дочку Король Імперії драконів у Вічний ліс.

Вілієр Даргарнар, відчуваючи навіть деяке полегшення, відкинув самописне перо. Якось не складалася відповідь правителю Вічного лісу. Може тому, що це запрошення мало цілком ясну мету – вони проситимуть руки молодшої дочки для третього сина ельфійського правителя.

Владика небес відмовив би не роздумуючи, навіть попри добрі стосунки з Ландріелем. Дракони правлячої династії не змішують кров за жодних обставин.

Якби не слова Еврендін. Дружина мала рацію, тепер жінки драконячого роду мало чим відрізнялися від інших представників стародавніх рас. Вони перестали отримувати крила, перестали відгукуватися на поклик істинної пари. То що тепер їх зупиняє? І шлюб із сином ельфійського правителя – вигідний союз.

Ось тільки Сеймалор починав гарчати і збивав з думки Владику, щойно той намагався написати це прокляте Вічним вогнем послання. І Король чудово розумів чому, але що він міг зробити?

Якби була надія...

– Проси! – коротко наказав Владика небес, роздратовано відкинувши аркуш, на якому в десять рядків були перелічені всі імена та титули Ландріеля.

Слуга зник за дверима, і за мить у кабінеті з'явився Тайраш – скуйовджений, з гарячковим блиском в очах. На шиї та щоках проявилась драконяча луска. Аргрім теж був неспокійний!

А значить трапилося щось надзвичайне!

Сеймалор стрепенувся, насторожився. Владика насупився, підвівся з крісла, піднявши брову.

– Відразу до діла! – обірвав він усі спроби дотримання етикету. – Що трапилося?

Раш подивився в очі Владиці і видихнув:

– Дракониця! Прокинулася дракониця! – його голос звучав хрипко, здавлено. Він і сам не вірив у те, що щойно сказав.

Йому взагалі здавалося, що це все сон. Цього не могло статися. Як? Чому? Але вони не могли щось не так разом – і Тайраш і Аргрім чули рик дракониці.

– Покажи! – Звелів Владика, не дозволяючи пробитися крізь крижану кірку зневіри слабким паросткам надії. Занадто гірке розчарування.

Раш кивнув і дозволив Аргріму встановити ментальний зв'язок із Саймалором. Картинки замиготіли перед внутрішнім поглядом.

Ось вони посеред вулиці. Маленька, тендітна, скуйовджена дівчина не миготливо дивилася на величезного дракона, що розкинув крила. Ледве чутний рев крихітної ще дракониці. І Шейлін осідає на бруківку.

Ось Раш несе її на руках у спальню. Аргрім відчуває його занепокоєння, збентеження, зневіру та слабку надію.

І ось вони у саду. Один дотик дівчини до луски, і Аргрім відчуває її – драконицю.

Король різко розплющив очі, тільки-но Аргрім розірвав зв'язок.

– Не може бути! – Видихнув він. Але його губи все ж таки зворушила невпевнена, ледь стримувана посмішка. – Значить твоя дружина... Вражає!

Раш опустив погляд. Крім іншого, одним цим фактом – він розкрив всю фальш їх сімейних відносин. Адже Владика не дурень, зрозуміє, що Тайраш і пальцем не торкнувся Шейлін. Отже, і їхній шлюб не зовсім шлюб. І все ж тепер лієр Хеймар був радий, що так сталося. Адже якби...

Тому він незворушно подивився на вілієра і у відповідь отримав усмішку. Він все розумів.

– Ти ж усвідомлюєш, що тепер, доки вона не перетвориться вперше, ти не зможеш з нею ділити ліжко? – суворо запитав Даргарнар. – Вбивство ненародженої дракониці карається смертю.

Раш кивнув. Він в жодному  у разі не збирався цього робити.

На його обличчі не здригнувся жодний м'яз. Він чудово розумів. І не зробив би такого нізащо.

Позбутися крил – навіть смерть краща. Тайраш уявити не міг себе без Аргріма. Це як вийняти душу та залишити порожню тілесну оболонку.

– І більше, у тебе тепер особливе завдання – оберігати її. За неї ти відповідаєш особисто, Тайраше, – жорстко наказав Король. – Її дракониця – надія всієї раси.

Це Раш теж чудово розумів, і все ж таки кивнув, швидше за інерцією.

– І ще ... – Король вп'явся в Хеймара поглядом. – Ти допоможеш маленькій швидше вилетіти!

А цього Раш зовсім не розумів. Він народився вже тоді, коли крилатих дракониць майже не лишилося. Лише перша дружина Даргарнара. Тому він насупився, чекаючи пояснень.

Король посміхнувся:

– Коли моя дружина увійшла до мого будинку, її дракониця теж не прокинулася ще. – Голос вілієра став глухим, а погляд розсіяним. Він не раз подумки повертався до того далекого часу. Не раз згадував, і ці спогади приносили біль, що вже вріс корінням в серці. – Аттарія ще не досягла віку зрілості. Вона не хотіла ставати моєю дружиною. Але обов’язок... І коли її дракониця прокинулася – ми щиро сподівалися, що вилетівши вона відгукнеться на поклик справжньої пари. – Король сумно посміхнувся. – Я зробив усе, щоб вона вилетіла швидше. І можеш собі уявити здивування, коли вона відповіла на поклик Саймалора. Але на той час... – голос Владики здригнувся і він замовк, знову повертаючись у минуле. У те далеке минуле, коли він був такий щасливий.