Розділ тринадцятий

У кафе було повно людей – представників ЗМІ та шанувальників. Оператори стояли за камерами, а допитливі журналісти все сунули свої мікрофони дівчатам під носа, випитуючи у них усі подробиці. Три привабливі білявки сиділи за столом, час від часу усміхались і, перериваючи одна одну, терпляче відповідали на усі питання.

І чим все закінчилося? – поцікавилась журналістка в окулярах.

– Та чим. – Жанна байдуже знизала плечима. – Привезли підвіску, поставили на бус і поїхали додому. Наступного дня.

– І все?

– Так.

– Так, а якже ті терористи, з автоматами?

– Як виявилось, нас постійно страхували. «Яструб» з розвідниками не відпускали ані на крок. Вони нас і врятували.

– Так банально. – Брови журналістки піднялися мало не над дужкою окулярів – вона виглядала вкрай розчарованою.

– Банально? – Обурено вигукнула Ілона. – Поки ми з Жанкою підвіску шукали, під автомати підставлялися, наша спритна Дзвінка тим часом встигла закохатися у снайпера. Час дарма не витрачала. Та ще подруга!

Сивочолий журналіст здивовано утупився у дівчину.

– Справді?

Дзвінка сором’язливо усміхнулася.

– Ну, так. Кохання з першого погляду. Батько ніби передчували халепу. А Жанна з "Яструбом" вже і заяву до РАГСу подали.

– Ого! Вау! – Представники ЗМІ враз пожвавішали. – А про це можна написати?

Ілона сумно зітхнула, обвела поглядом своїх подруг і заздрісним тоном промовила:

– А чого ж – пишіть! Бумага все стерпить.

P.S. (від Автора). Якщо вам сподобалось, як я пишу, додайте мене у свої вподобання. Ви  матимете можливість оперативно отримувати сповіщення про надходження моїх нових творів.