Розділ дев`ятий

Ранок був вогким та похмурим, небо ще з опівночі затягнуло хмарами. Коли Жанна визирнула з бліндажу, то мимоволі зіщулилася від холоду. Та найбільше її стурбувало небажане оточення: дівчина знала напевно, що ледве вийде надвір, як негайно стане об'єктом загальної уваги. Чоловіки були зайняті турботами: хтось ремонтував техніку, хтось прав речі чи рубав дрова, але все вже за мить уся їхня заклопотаність зде на порох. Жанна роззирнулася, зітхнула і, зрештою, вийшла із землянки. Маршрут вранішньої пробіжки для себе обрала одразу: навколо табору, стежками, подалі від зайвих очей. Проте ледве випорхнула у спортивному костюмі, як десятки пар очей з цікавістю втелющились у звабливі форми спортивної дівиці. Один із військових – засмаглий рудочолий парубок з нашивками сержанта – навіть не витримав:

– Гарна ляля. Я б з такою пішов під вінець, – мовив замріяно.

– Ага, помрій. Під вінець можеш стати хіба шо зі своїм карематом. – Одразу ж урвав його товариш. – Ця білявка – то птах високого польоту. Аж надто високого. По ній же видно: доглянута, гарно вдягнена, дбає за собою. Якщо не маєш "Лексуса" то краще до такої дівулі не потикатися.

Рудиголова невдоволено нахмурився і байдуже змахнув рукою, не бажаючи продовжувати розмову. Потім вийняв з кишені цигарки, нервово запалив одну і глибоко затягнувся. Клуби сивого диму огорнули його густими пасмами.

***

Дзвенислава сиділа на ліжку і неквапом розчісувала своє волосся. Вона була вже вмита і зібрана, готова негайно виїжджати додому. Проте поряд на іншому ліжку під ковдрою спала Ілона і, як здавалось, взагалі нікуди не квапилась.

– Ілонко, годі спати! – Голосно озвалась Дзвінка. – Я йду прогріваю двигун і рушаємо додому.

– Так рано? – Буркнула сплюха не розплющуючи очей.

– Який там рано? Вже восьма. Сонце у сідниці припікає.

– Мені не припікає. Я у такий час ще сплю.

– То ти вдома зі своїм коханцем спиш. – Покартала подругу Дзвінка. – А тут вже давно усі на ногах. Он поглянь: бійці всі службою заклопотані, Жанка ніби фурія – вже давно полетіла на свою вранішню пробіжку.

– Ну й нехай собі летить. Вона не фурія. Вона – відьма. Їй лише мітли бракує.

Зненацька відчинилася запона і до бліндажу заскочила Жанна. Вона була розчервоніла, аж пашіла здоровою енергією, а її очі яскраво сяяли після тренування. Дівчина здивовано витріщилася на подруг.

– Я не зрозуміла. Ви що – і досі дрихните? – мало не присвиснула від здивування.

– Я вже ні. – Мовила Дзвінка. – А Ілонка все ще вухами подушку мне.

– Ану, підйом! Ти що, подруго, вирішила тут якір кинути?

Жанна рішуче смикнула за ковдру, проте Ілона невдоволено забурчала і потягнула її назад.

– Відчепися! Я хочу ще поспати.

– Який спати? Підйом, кажу. Нумо!

Жанна знову смикнула за ковдру, проте Ілона міцно тримала її руками.

– Іди геть! – Промурчала невдоволено. – Розминай собі сідниці шпагатом.

Жанна стала над ледащою подругою, упершись руками у боки. Потім роззирнулася, шукаючи спосіб заохотити сплюху, аж раптом помітила бак з питною водою, що стояв біля виходу. В очах білявки сяйнули хитрі бісики.

***

Минуло зовсім небагато часу, коли фігуриста Жанна, яка викликала справжній ажіотаж своїм тренуванням, зникла у бліндажу. Військові заспокоїлись і знову заходилися коло роботи. Чулося цюкання сокири, що розколювала колоди, десь скрипіли металеві деталі військової вантажівки, котру ремонтували. Ранкове пожвавлення минуло, а разом із ним почали вщухати і природні чоловічі бажання, народжені до життя гарним жіночим тілом.

Зненацька почувся лютий вереск. Він ошелешив геть усіх, хто був у дворі. Чоловіки умить завмерли і спантеличено озирнулися у бік бліндажа. Хтось мимоволі навіть схопився за зброю, готовий почати стріляти.

Наступної миті зі сховку вихопилася Жанна і з голосним реготом побігла геть. Услід за нею вискочила Ілона: вона була босоніж, розпатляна і мокра, і тримала у руках свої кросівки. Один із них негайно полетів услід Жанні, проте та спритно ухилилася.

– Дурепа! Відьма! Зовсім мозку в голові немає! – Голосно волала Ілона, переслідуючи біляву хуліганку. – Що ти коїш?! Навіщо?!

За мить други її кросівок, просвистівши у повітрі, шугнув услід Жанні.

– А як інакше тебе збудити? – регочучи закричала та, ухиляючись від полупари, що летіла.

– Нащо мене будити?! Я хочу спати!..

Зненацька навколо почулися оплески, що були вкрай недоречні. Ілона просто застигла на місці. Навколо неї – поруч і віддаля – стояли військові. Чоловіки щиро реготали і гучно плескали у долоні, розважені неабияким видовищем. Їх присутність умить вистудило увесь запал дівчини. Ілона втерла рукою обличчя від води, закопилила ображено варги і невдоволено рушила назад, до криївки. Найбільше їй зараз прагнулося сховатися від усієї цієї ганьби.