Обійми ворога.

 Легені палали, він невчасно зробив вдих. Біль не вгавав. Дісталося, окрім попарень ще й це. Кеп, не міг описати свої відчуття.

 Навколо все крутилося. Суцільна круговерть й знов, він не встиг вчасно змінити позу. Капітан не підвівся, але цього разу був готовий. Завчасно приготувався.

 Кабіна задріботіла, а корабель все пришвидшувався. 

 Кров прилила до обличчя, але зараз ворог Джейка Саллі був готовий. Кілька довгезних хвилин. Можливо ще двадцять хвилин? Скоріше за все, а потому перехід буде закінчено. Щось у кабіні глибоко гепнуло, кабіну струснуло.

 Зараз "Аватар" мав завдання, не дуже легке. Не блювати і не піддаватися болю. Поки він впоався, але перетерпіти запаморочення було важче. Крихти їжі, космічних батончиків та земних  карток були навкруги. Капітан міцно стулив рота, щоб не скрикнути від неочікуванного удару.

 Думки заспокоїлись, а паніка, яка була нездоланна... Застигла глибоко в серці, а хвилини зо дві усе заспокоїлось.

 Важкі кроки і вразливе не таке людське дихання. Кабіна трохи диміла. 

 Майлз зібрався. Капітан мав надолужити згаяний час, вона була тут. Було схоже на те, що він запізнився на шість хвилин. Дикунка була не близько, але все ж тут.

 Він вдоволенно стиснув вуста, капітан усвідомлював, що знайде її слід.

Дикунка не зникне.

 Ані видіння, ані тріщини в кістках і його рани... Ні, тепер вони його не зупинять.

 Капітан полишив корабель, Куорітч дихав не нерівно й почав оглядати нову місцевість.

   ***

 Новоявлені, страшні та гнучкі. Рослини були усі живі, ба навіть старий смердючий мох. Ця  планета була куди небезпечніша, аніж планета Джейка Саллі.

 Він усе перевірив, але нових даних не було. Майлз Куорітч вже не міг заперечувати, що нових тіней навколо нього побільшало. Вони були усюди...  Чи були це загублені експедитори? Або  ж це були не люди ?

 Майлз сподівався на іншу (першу) відповідь.

 Ставало тепліше, але чи була ніч? Навряд чи.

 Чоловічий подих важчав, а сліди, які були на галявині зникли. Здавалося, згадало саме небо "Десь там за обрієм має бути вода". - подумки він планував свій відступ.

 Тоненька дикунка знов зникла. Десь попереду швидко стихав шурхіт, а звуки корабля все йому наламали.

 " Вона знає тут багато. Вона не просто знає цю місцевість... Вона переховувалась тут, а отже дослідила тут багато чого. "

 Але у Майлза не було часу на дослідження. Шум тіней і комах ставав дедалі гучнішим. А його власні кроки вже не такими врівноваженими.

 Чи може ми донедавна підозрювати... Що ця місцевість реальна?

 Чоловік не міг відігнати небезпечні думки.

 Від зміни клімату і постійного блимання (перед очима) ставало гірше. Кроки його сповільнювались, а професійна концентрація кудись поділася.

 " Чужа й гидка земля. Вона усе знала, але вона мене сюди привела. Вона розумнішна, ніж Джейк з його мерзеною родинкою. Такої загрози від його родини не було. "

 Думки капітана ставали дедалі чорнішими. Невблаганна роздратованість та неприємний біль... Чоловік заспокоював себе тільки тим, що як тільки, вона попаде йому на очі... Він її приб'є. Плани його змінювались, швидше ніж думки.

 Поряд нікого не було. Тепер його ніхто не спинить.

 Згадка про власну службу і його перший батальйон вдарила сильніше. Пекучий біль у шкірі погіршував ситуацію, але не настільки, щоб він спинився.

 Не треба було йому поспішати, а зараз тим паче не треба було картати себе.

 Але він втратив усіх.  Хто окрім нього вижив? З усієї команди залишився лиш він, а ще... його лють.

 Вони пройдуть цей шлях разом. Чоловік ще не з'їхав зглузду, він вірив, що зуміє. Адже ж Майлзу Куорітчу, (щоб там від нього не залишилось) потрібно було у щось вірити? Адже його мозок ще ніколи його не підводив, чи не так?

 Кеп хитнувся і різко зупинився. Тепер дисципліни у нього майже не було. Зброя, поранення і непрацююча карта.

 " Я вже давно докумекав, що Вона не Гібрид. Все ж таки, якимсь чином дівці вдається вчасно сховатись. "

 Шум у кущах не вщухав. Навпаки він посилився.

 "Тепер нікуди подітися. Тепер нема вибору."

 Майлз рушив у наступ, від думав, що впорається й здолає тоненьку фігурку.

 Вона ж бо тут.

 Зараз він втрапив у засідку. Чесно кажучи, його це не порадували. Велична тінь гойднулась уперед долаючи ще один його супротив. Вона була не сама, а тому дуже просто подолала його супротив.

 Вона улестливо наблизилась, зробивши крок вперед. Постріл не нполохав її, він навіть не завдав їй шкоди. Дикунка була прутка.

 Вона була занадто близько. Очі її світилися й вона зловтішалась його слабиною. 

  - Стільки зусиль і ти знов у програші -  проникливі очі тепло посміхнулись.

 Ці очі жадали чогось і наближались... Наближались.

 Ганебних слів і претензій не залишилось.

 Не так і легко розчавити (винищити) жіноче створіння, яким би зловтішним воно не було. Майлз доторкнувся губами западинки під її вухом.

  - Що далі, любонько?

 Очі її яснішали, дикунка м'яко зітхнула й продовжила вдивлятися.

 Здається, її зовсім не хвилювало, що він при зброї.

 Дикунку не наполохало, те, що гострий тонкий ніж знаходиться в міліметрі прямо біля її артерії. Вона зробила крок і шия вперлася в його ніж. Кеп дивився, зараз він не рухався. Майлз розумів, що зробить, але її не хвилювала власна смерть. Ноги дикунки підігнулися, а він не зводив з неї очей.

 " Нікуди подітися."

 Раптом промайнула думка :

 " А чи є безсмертя ? "