Перехід.

 Іноді нас лякають не тіні, а одна-єдина згадка.

 Від бурхливих емоцій або від шоку, він втратив лік часу. Капітан зробив те, що від себе зовсім не очікував. Соромно комусь зізнатися, але він дійсно знепритомнів.                                          

 Знаходячись в іншому місці, в якомусь незрозумілому небутті... Він кружляв над закривавленим місцем. Точніше не він, а його дух.                                            

 У цьому місці було млосно й дуже жарко. Майлз докумекав, він надто захопився. Час йшов, але йому потрібно було довідатись перед ким, він "хизувався" ножем. Ніж побагрів від темних засохлих плям.            Відлуння сміху та примарних танців.        

 "Наблизитися, щоб була чіткість."                

 Його дух, ніби занімів. Жертва подивилася на свого кривдника, момент й він узрів.

 Очі  цієї нещасної жертви - Джейк Саллі.                                        

 Поранений, але врешті-решт живий.                                  

 Світ навколо закрутися, а жінка навколо Майлза Куорітча голосила і нахилялась над його ідеальним тілом. Вона притримала його за стегна, обпалюючи його одежу. Збудження прискорило потік крові, його кров зашуміла у вухах. А вона стійко витримала його погляд, спиталася :            

  - Кепе, щось не гаразд? Чи тобі кортить прокинутись ?                                

 Капітан Майлз Куорітч кліпнув.

 Чоловік здивовано відволікся від її ненажерливих губ і втупився в неї неусвідомленим поглядом. Її голос був якийсь знайомо-наполегливий, а непохитна статура, як і характер дикунки... Усе це зачаровувало.                    

 Він забув  про свого сина, який втік і забув про смердючого Джейка Саллі.                    

 Кеп, навіть не згадав про ту боягузливу малу тінь.                                                      

 Так його вабила та жінка... Так вона його цікавила.                                            

  - Рано чи пізно, чоловіче... Ти прийдеш до цього, ти не зможеш відмовитись від справжньої реальності. Від запаху та смаку.                                                    

 А хвилину потому, її примарні долоні схопила його. Хижі пазурі, які він помітив (занадто пізно) зачепили його з якоюсь неочікуваною і (не) бажаною ненавистю. Долоні вимащені у чомусь темному доторкнулися до самого серця, а далі він прокинувся.                    

 Нажахано й різко, конаючи від болю. Схоже, що Майлз Куорітч не прийняв пігулки.  Надійшло повідомлення.            

 Зброю активовано.  (Активація спрацювала автоматично?)                      

Він подумки вилаявся :                          

 " Ну як.. це все невчасно. "                          

 Боєць схопився за бік, скривився і перейшов до дії.                                      

 Часу обмаль, а він мав щось робити. Не хотів, але хто зважав на його бажання? Він несе службу, хоч він і клон.                                                        

" Хоч і не людина. "    

   Заскочивши на мотоцикл, боєць вгамував власне серцебиття. 

Сили є, а енергії і заряду вистачить. Звісно, Майлз (або той інший Майлз) не випустив з уваги, що ща декілька метрів корабель загорівся.

 Це було йому на руку. Він злісно прошипів  :

  - Я зможу усе, бо це мені до снаги. 

 Цього разу ніякий корабель з його поря зору не щезне.

 Координати його ще не підводили. Повітря здригнулося.