Глава 14

Наступного дня Кіану з’явився в особняку Армасів і попрямував до кабінету Г'юґо.

— Дядьку, будь ласка, мені це дуже потрібно, — сказав він, ледве зберігаючи стриманість.

— Я розумію, і це твоє право, — зітхнув Г'юґо. — Але ти впевнений у своєму виборі? Я вже втратив старшу доньку, під загрозою молодша, а тепер і ти. Я все ж хотів передати тобі частину сімейного бізнесу. Тіффані, випадково, не вагітна?

Кіану спалахнув від такого тону, але стримався.

— Мені не потрібен ваш бізнес, у мене є власний, — холодно відповів він. — Джуна і Чаруні вже дорослі й самі відповідають за свій вибір. І ні, Тіффані поки що не вагітна. А я лише хочу забрати те, що за правом народження належить мені.

— Так, ти вже дорослий чоловік, можеш сам розпоряджатися своїм життям і спадком, — зітхнув глава роду. — Я віддам тобі все, що належало твоїм батькам, хоча раніше ти цим ніколи не цікавився.

— Часи змінилися, — знизав плечима Кіану.

Г'юґо підвівся з крісла й підійшов до сейфа.

— Сподіваюся, ти не розчаруєшся у своєму виборі.

— Упевнений, що ні, — твердо відповів Кіану.

Тіффані вийшла з ванної, ретельно витираючи волосся рушником. На ліжку лежала розкішна сукня кольору шампанського, усіяна блискітками, а поряд — великий футляр із темно-зеленого оксамиту. Дівчина кинулася до ліжка й побачила на сукні білий конверт. Розкривши його, вона витягла невелику картку з назвою дорогого ресторану, а на звороті — коротку записку, написану рукою Кіану:

«Сьогодні о 20:00 я чекатиму на тебе в цьому ресторані. Просто запитай метрдотеля — він сам проведе тебе до нашого столика. Люблю тебе. Твій Кіану.»

— Що ж ти замислив, Кіану? — з усмішкою прошепотіла вона.

Відклавши футляр убік, Тіффані помітила біля сукні невеликий пакет. Заглянувши всередину, миттю залилася рум’янцем і поспіхом закрила його.

— Він навіть це продумав… — збентежено прошепотіла дівчина, все ж діставши звідти зухвалу білизну ніжно-рожевого й бежевого відтінків. У руках вона покрутила шовкові трусики — надто тонкі, майже прозорі, та гарний бюстгальтер без бретелей і підв’язки для панчіх. Це остаточно збило її з пантелику. І що найдивніше — самих панчіх у пакеті не виявилося.

Уявивши, як Кіану вибирає ці речі в магазині жіночої білизни, Тіффані підскочила з ліжка так різко, що рушник безсило зісковзнув з її плечей.

Одягнувшись у цей спокусливий наряд, дівчина довго милувалася відображенням у дзеркалі. Згадуючи поради Джуни, взяла плойку з широким діаметром і заходилася накручувати локони. За кілька хвилин великі хвилі впали на плечі м’якими завитками. Вона підколола волосся з лівого боку срібним гребенем із рожевими трояндами — подарунком від Бланш.

Потім, пригадавши поради Іанти, Тіффані трохи припудрила обличчя, підвела очі чорним олівцем і ледь торкнулася повік рожевих тіней. Губи прикрасила блиском ніжного карамельного відтінку.

Обережно надягнувши тонку сукню з блискучої, приємної на дотик тканини, вона ще раз глянула на себе в дзеркало. На щастя, сукня приховувала все зайве: відкритий ліф із рожевою каймою ледь прикривав краї бюстгальтера, і рожеві квіточки ніжно виглядали з-під нього, додаючи шарму. Тканина м’яко облягала стегна й закінчувалася трохи вище колін.

Хвильку повагавшись через відсутність взуття, Тіффані знайшла біля пуфика витончені бежеві босоніжки на невисоких підборах — ніби створені для танців. Примірявши, вона здивувалася, наскільки точно Кіану вгадав із розміром.

Він узагалі вгадав із розміром усього вбрання… — знітилася Кейдж.

Настав час загадкового футляра. Відкривши оксамитову коробочку, дівчина побачила кольє з білого золота, оздоблене рожевими квітами та дрібними жовтими діамантами. Поряд лежали сережки й браслет у тому ж стилі. Усередині композиції з квітів вона знайшла маленьку записку:

«Надягни мене. Я належу тобі.»

Тіффані розсміялася вигадливості коханого й хутко вдягнула прикраси. Коли поглянула на годинник, було вже пів на восьму.

— Запізнююсь… — занепокоїлася вона.

У цей момент задзвонив міський телефон.

— Алло?

— Міс Кейдж? — пролунав знайомий голос.

— Так, — невпевнено відповіла вона.

— Лімузин чекає вас, міледі, — відгукнувся чоловік.

— Монті? Це ти? — здивувалася шатенка, впізнавши голос.

— Так, я до ваших послуг, міс Кейдж, — незворушно відповів охоронець Флінта. — Прошу вас спускатися.

— Так, звичайно…

Менш ніж за пів години Тіффані вже входила до розкішного ресторану в центрі міста. У будь-якій іншій машині поїздка зайняла б менше часу, але лімузин привертав занадто багато уваги. Вона не могла поскаржитися ані на ввічливість Монті, ані на саму поїздку — затишну й повну передчуття.

Із роздумів її вивів голос метрдотеля:

— Перепрошую, міледі, ви зарезервували столик?

— Е-е… так, — розгублено промовила Тіффані, намагаючись пригадати, на чиє ім’я міг бути зроблений запис. — Кіану Армас?