Глава 13

Плавні рухи тіла, стрімкі випади, що влучають у ціль, блискавична контратака й міцний захист. Гнучке жіноче тіло рухалося з грацією в такт напруженому бою, відбиваючи кожну атаку суперника й завдаючи точних, стрімких і плавних ударів. Ніжно-рожева стрічка, прив’язана до руків’я шаблі, здіймалася в повітрі, вигинаючись, наче змія, щораз, коли її власниця переходила в наступ. Чоловік зі світло-зеленою тканиною на руків’ї теж бився з вражаючою швидкістю й мужньою грацією, та все ж трохи поступався майстерності жінки. Глухий дзвін перехрещених клинків заповнював приміщення, а крізь величезне вікно на всю стіну за парою, затамувавши подих, спостерігала юрба старшокласників і кілька дорослих чоловіків, захоплених видовищем.

Кіану зав’язав волосся у високий хвіст, що аж ніяк не зменшувало його мужності, перевірив міцність бинтів, якими перев’язав торс, і надів захисні щитки на плечі. Замкнувши шафку, він підняв із підлоги іменну катану в піхвах, виготовлену спеціально для нього, й недбало закинув її на праве плече.

Його здивувало, що в роздягальні нікого не було. Зазвичай у цей час у клуб східних єдиноборств приходило чимало чоловіків, щоб потренуватися. Кіану відвідував цей клуб із самого дитинства, відколи батько віддав його на секцію рукопашного бою. Кайден Філд, власник клубу, відразу погодився взяти хлопця, хоча той тоді був настільки слабким, що постійно хворів. Саме через цю слабкість усіх дітей сімейства Армас із малих літ віддавали на бойові мистецтва — щоб загартувати характер і тіло. Чоловіки тренувалися найсуворіше, але й жінки не стояли осторонь, хоч і займалися менш інтенсивно.

Так він і потрапив до групи Гейла Майтона, який викладав фізкультуру в елітній школі міста, а паралельно допомагав своєму другові Кайдену в клубі, переважно даючи уроки рукопашного бою. Саме там Кіану познайомився з Роккі та Тіффані Кейдж. Із п’ятнадцяти учнів відбірний іспит склали лише вони втрьох, перейшовши під повну опіку Гейла. Згодом кожен із них опанував техніки бою майже на всіх видах зброї й обрав собі найзручніший.

Сьогодні була середа. Кіану завершив роботу й прийшов у клуб, аби не втрачати фізичної форми та хоч трохи відволіктися від буденних проблем. Тіффані взяла вихідний і кудись пішла, навіть не попередивши його. Вони вже місяць жили в пентхаусі Кіану в центрі міста, але Армас відчував якусь порожнечу у стосунках. Він бачив, як із кожним днем Тіффані ставала дедалі похмурішою, хоч і намагалася приховати це безтурботною усмішкою. Вона вже не так чуттєво відгукувалася на його ніжність, ніби їй набридла близькість із ним, ніби яскравий вогонь їхніх почуттів згас, так і не встигнувши розгорітися. Ні, він не почувався розчарованим — але ясно бачив: розчарована саме вона.

З такими невеселими думками він уже збирався вийти з роздягальні, коли до приміщення зайшов давній спаринг-партнер із карате.

— Шун, може, відповіси мені на одне питання? — філософськи поцікавився шатен.

Молодий чоловік підійшов до своєї шафки й почав перевдягатися.

— Спробую, Кіану, — відказав він, стягуючи сорочку.

— Де всі члени клубу? Чому в цей час тут лише ми?

— А, ти хіба не знаєш? — здивовано обернувся Шун. — Роккі привів у клуб своїх учнів, щоб показати їм, наскільки круто займатися в подібних секціях. І одна з наших дівчат погодилася разом із ним продемонструвати техніку бою на японських шаблях. Причому вони навіть одяглися відповідно — щоб справити враження на дітлахів.

— У нас не так і багато дівчат у клубі, — замислено пробурмотів Кіану, перекинувши катану на інше плече. — Не знаєш, хто йому допомагає?

— Поняття не маю, — знизав плечима Шун. — Там таке тьмяне світло, видно лише тіла, іскри від ударів і стрічки тканини, що парують у повітрі. Її обличчя я не розгледів, та й не намагався.

— Все з тобою ясно, — усміхнувся Армас. — Гаразд, побачимося ще якось.

— Ага, удачі, — меланхолійно відгукнувся хлопець.

Кіану все ж залишив роздягальню й попрямував на перший поверх, де містилися демонстраційні зали. Спустившись сходами й повернувши праворуч, він одразу побачив гурт старшокласників у коридорі, які прилипли до величезного вікна. Поряд стояло ще кілька членів клубу. Чоловік підійшов ближче.

— Ну і чим ви тут займаєтеся? — з іронією поцікавився він.

— А, Кіану, вже розповіли? — добродушно усміхнувся один із викладачів клубу, Еліас. — Думаю, тобі не пощастило з так…

Його вуста відразу прикрив інший наставник — Рейден.

— Еліас, гадаю, ти трохи поспішаєш, — усміхнувся він, перекотивши зубочистку з одного куточка рота в інший, а тоді нахилився до вуха Кіану. — Дай йому самому зробити висновки.

Такий шепіт усе одно не пройшов повз слух Армаса.

— Про що ви? — здивувався він, зовсім розгублений.

І тут на нього звернули увагу добрих два десятки підлітків.

— Ого, який красунчик! — пропищав дівочий голос у натовпі.

— Вааа! — збудилися хлопці. — Дядьку, дядьку, а вона справжня?

— Катана? Ще б пак! — насупився Кіану. — Став би я тягати дерев’яну, якщо тренуюся тут.

— Я теж хочу битися з катаною, як мій прадід! — вигукнув один із хлопців.

— А ви так само вправно б’єтеся, як Роккі-сенсей і та жінка? — запитав у шатена ще один юнак.