Глава 11

Кіану вже вдесяте проклинав себе за те, що порушив власні принципи — і ще й грецькі закони. Та бажання побачити Тіффані й переконатися, що з нею усе гаразд, переважило будь-яку логіку.

Завдяки чудовій фізичній формі й уважності, він без проблем відстежив усі приховані камери на високому паркані. Вирахував місце, де можна перелізти, лишившись непоміченим, і навіть передбачив кілька запасних «вікон», щоб у разі чого вибратися назад. Залишалося тільки задіяти м’язи та спритність — і вже за мить він опинився на території маєтку Ітакіса.

Він рухався уздовж огорожі, тихо, мов тінь. Ризик був чималий, та Кіану ще зі школи славився вмінням помічати супротивників раніше, ніж вони його. Саме тому їхня команда — він, Тіффані й Роккі під проводом наставника Гейла Майтона — завжди перемагала у змаганнях із подолання смуги перешкод.

Нарешті, вийшовши з-за рогу, він побачив пляж. Там були Тіффані та Ітакіс. Кіану глянув на годинник, відмітив час, сів навпочіпки й почав спостерігати.

Вона стояла трохи боком. Навіть зі спини Тіффані була надзвичайно гарною: парео розвівав вітер, і все навколо виглядало, мов кадр із фільму. У нього перехопило подих.

Йому хотілося бачити цю картину щодня — щоб вона стояла ось так, поруч, належала тільки йому, і ніхто інший не мав права навіть дивитися на неї.

Він спостерігав, як вони розмовляють, і відчув, як у ньому прокидається ревність — стара, болюча, невигойна.

А що ти хотів довести? — єхидно озвався внутрішній голос. Ти ж прийшов лише впевнитися, що з нею все гаразд, правда?

Але ні. Зовсім не за цим. Кіану ледь усміхнувся, хоч усередині стискалося від туги. Він довіряв Ітакісу, тож розумів — усе це лише самообман. Він прийшов сюди, щоб довести, насамперед самому собі, що не такий бездушний, як каже Тіффані. Що теж здатен на безумство — заради неї.

І знову вона, сама того не підозрюючи, допомагала йому вірити в себе. У її присутності він відчував, що ще здатен на щось справжнє — на теплі почуття, на доброту, на любов.

Наступної миті все зруйнувалося. Тіффані сіла поруч із Ітакісом, і той нахилився, щоб поцілувати її. Кіану до болю стис кулаки, ладен був кинутися на друга, але вчасно зупинився. Інакше його просто заарештують — за вторгнення та напад на власника будинку.

Поглянувши на годинник, він тихо вилаявся: наближався останній із прорахованих проміжків, коли можна було вислизнути непоміченим. Йому вже було не до обережності — Кіану щодуху помчав назад тим самим шляхом.

Тіффані інтуїтивно відчула, що поруч із ними хтось є. І не просто хтось — це був Кіану. В останню мить вона відвернулася до паркану, тож Ітакіс поцілував її лише в щоку. Зате дівчина встигла помітити постать, що швидко віддалялася.

Жодних сумнівів — це Кіану, — усміхнулася шатенка, сама не розуміючи, чому їй стало так приємно. Він ризикнув і пробрався в чужий дім — заради неї. І цим безумством довів, що здатен на почуття.

— Що сталося? — здивовано запитав Ітакіс.

— Боюся, я не зможу вийти за тебе заміж, — серйозно сказала дівчина. — Я досі люблю Кіану й не хочу тебе обманювати.

— Ах, то не така вже й проблема, — зітхнув Корас. — Що ж, я готовий почекати.

Того ж вечора Кіану зустрів Тіффані та Ітакіса на власній вечірці. Дівчина була вдягнена у щось на кшталт зеленої тоги з двома золотими пасками — під грудьми й на талії, із золотою прикрасою на шиї та в золотих сандалях. Волосся було зібране у високий хвіст, утримувала його золота шпилька, а на кінчиках прядок виблискували крихітні кільця. Без сумніву, це вбрання купив їй Ітакіс, намагаючись завоювати прихильність. І, здається, Тіффані справді подобався грецький стиль. Вона виглядала настільки сліпучою й упевненою в собі, навіть трохи недосяжною, немов справжня богиня.

А для нього, Кіану, вона була особливо недосяжною. Щоразу, коли він намагався підійти ближче, Тіффані майже вислизала з його рук, мов шовк. І ці ігри починали дратувати. В одній з таких «погонь у натовпі» йому перегородив шлях Ітакіс.

— Вітаю, друже, — невимушено кинув він. — Не раджу домагатися уваги дівчини, якщо вона того не хоче.

— Мені потрібно з нею поговорити, — відказав Армас, проігнорувавши застереження.

— Тим паче не раджу незаконно проникати в приватну власність друга, — спокійно додав Корас. — Інакше цей друг може образитися.

Звідки він знає? — розгубився Кіану. Я ж усе прорахував…

Наче читаючи його думки, грек усміхнувся:

— Тіффані помітила тебе, коли ти тікав. Мушу визнати — ти її приємно вразив. Але це ще не означає, що вона хоче з тобою говорити.

— Я не віддам її тобі, — сказав Кіану з загрозою в голосі.

— Я її й не тримаю, — спокійно відповів Ітакіс. — Але коли вона тебе розлюбить, я знову попрошу її стати моєю дружиною.

З цими словами грек рушив до Тіффані. Кіану лишився стояти, ніби вибитий із реальності, а тоді з опущеними плечима повернувся до свого будиночка.

Усю ніч він блукав кімнатами, намагаючись заглушити біль, що розривав груди.

А коли нарешті ліг, сон не прийшов. Минув день, а Кіану так і не підвівся з ліжка. Його ще ніколи не охоплювала така глибока апатія — коли байдуже на все довкола й хочеться просто зникнути під подушкою. Він не знав, що робити, аби знову завоювати прихильність Тіффані.