Глава 10

Наступного ранку, щойно Кіану оговтався після вчорашнього шампанського, він одразу попрямував до Тіффані. Двері будиночку були відчинені, чоловік зайшов усередину — і застиг, побачивши валізу посеред вітальні.

— Тіффані! — різко гукнув він. — Що це означає?

— Я їду, — пролунав голос жінки з боку ванної кімнати.

— Нічого не розумію, — Кіану струснув головою й потер скроні. Алкоголь, здавалося, ще тримав його, попри міцний сон.

Можливо, Ліна щось підсипала в келих? Хоча ні…

Підозрювати її у такому він не міг: максимум, на що та здатна, — це полювання на чоловіків для власного задоволення.

Тим часом Тіффані з’явилася у вітальні й різко кинула свої особисті речі у відкриту валізу. Вона дивилася на нього так люто, що Кіану вперше за роки їхньої дружби побачив її настільки сердитою.

— Що сталося? — розгублено запитав він.

— А ти ніби не знаєш, — презирливо кинула Тіффані й продовжила пакувати речі.

— Пробач, але я справді не розумію. Якщо не поясниш, я нічого не збагну.

— Як спалося? — перевела тему дівчина. — Напевно, гарно розважився на вечірці?

— Так, вечірка вдалася, — невпевнено зізнався Кіану. — Хоча я трохи перебрав із шампанським.

— Так, тобі було не до нудьги, — обурено відповіла Тіффані. — Не те, що мені, — додала тихіше.

— У чому справа — чому ти збираєш речі?

— Я йду від тебе!

— У якому сенсі — йдеш? — здивувався Армас, витріщаючись на неї.

Чорт, відчуваю себе ідіотом… — мозок відмовлявся працювати, розм’яклий від наслідків алкоголю.

— Звільняюся! Зникаю з твого життя! Іду до іншого! — крикнула Тіффані, на межі зриву. Вона швидко запакувала речі, застебнула валізу й, пройшовши повз розгубленого Кіану, винесла її на веранду.

— Ідеш?! — лише тепер чоловік усвідомив сенс її слів.

Досить! Досить болю! 

Тіффані більше не могла дивитися, як одна за одною в його ліжку з’являються жінки, тоді як сама ще нещодавно була там — не коханка, не випадковість, а жінка, яка щиро вірила, що для нього щось означає.

Тіффані з вдячністю прийняла пропозицію Ітакіса тимчасово пожити у його маєтку. Вона розуміла, що при звільненні мусить відпрацювати два тижні, але була впевнена у своєму рішенні. Їй не можна було просто поїхати з Греції та скласти звіт для Кіану до кінця тижня й потім повернутися в рідне місто, щоб остаточно розірвати будь-які стосунки з Армасом — вона могла.

— Але… чому? — Кіану виглядав настільки розгубленим, що Тіффані на мить майже зм’якшилася. Вона мало не посміхнулася й не сказала, що пожартувала, але в голові знову залунав голос Ліни, і перед очима спливла картина — та гарна шатенка, з якою її коханий провів ніч.

— Як тобі Ліна? — холодно поцікавилася Тіффані, виходячи на веранду. Кіану одразу ж пішов за нею. — Вона значно досвідченіша за мене. Мабуть, був у захваті, так?

— Так ось у чому справа… — Кіану замовк, зустрівшись із її поглядом.

Тільки спробуй щось заперечити, — попереджали її очі, сповнені сліз приниження.

— Я не спав із нею, — серйозно промовив Армас, притискаючи долоню до грудей. Він щиро хотів, щоб вона повірила — адже це була правда. — Так, я помилився, запросивши її до себе, але потім вигнав геть. Повір, Тіффані, з того моменту, як ми приїхали в Грецію, я ні з ким не заводив стосунків. І я не хочу, щоб ти звільнялася. Будь ласка, залишайся.

Кейдж дивилася на нього, і їй справді кортіло вірити його словам.

Може, я занадто поспішила, заявивши про звільнення? — промайнула думка. Вона дуже любила свою роботу, й у разі відходу залишалося б лише викладання фізкультури в школі чи університеті, або, якщо пощастить, у школі бойових мистецтв. Втрачати роботу не хотілося. А от із почуттями треба було серйозно розібратися.

— Гаразд, я не буду звільнятися, — зітхнула вона.

Кіану полегшено видихнув разом із нею: йому здалося, що вони ще можуть усе владнати, якщо поговорять.

— Це приклад того, як близькі стосунки впливають на дружбу, — пробурмотів він, знову вдаючи з себе вчителя.

— Боже, як ти мене дратуєш! — вигукнула Тіффані. — Не минає й хвилини, щоб ти мене не повчав. Чому ти такий черствий?

— Я не черствий, я розсудливий, — заперечив Кіану, але цього разу вже злісно.

Кіану не втримався від роздратування. Усе це видавалося безглуздим — вона звинувачує його у філософствуванні, тоді як сама часом поводиться, мов ображене дитя.

— Твоя «розсудливість» зрештою зробить із тебе старого самотнього чоловіка — без минулого, без майбутнього! — кинула Тіффані, піднімаючи валізу. — І головне — без любові!

Кіану схопив її за руку, валіза глухо вдарилася об мармурову підлогу.

— Подивись на себе, Тіффані. Із цією зверхністю ти вже нагадуєш не жінку, а карикатуру на самотню — ту, що сварить усіх навколо, бо не може впоратися зі своїми почуттями, — промовив він, не стримавши гіркого сарказму.