Глава 9

За вікном світив місяць, і його сріблясте сяйво проникало в кімнату, проте Тіффані не могла заснути зовсім не з цієї причини. Вона задумливо дивилася у вікно, а легкий нічний вітер розвівав тонкі рожеві фіранки. З вулиці долинала спокійна грецька мелодія.

Три дні, три довгі дні вона нудьгувала в цьому будинку, майже не виходячи назовні. Її обов’язки як помічниці Кіану зводилися лише до збору інформації та підготовки для нього звітів про успішність роботи готелю. Для цього зовсім не було потреби супроводжувати Армаса на світські заходи. Уже третій вечір поспіль, включно з цим, він ішов на вечірку на території готелю — і зовсім забував про неї.

Він звертався до Тіффані лише тоді, коли потребував черговий звіт чи віддавав інші дрібні доручення. У дівчини склалося враження, що після їхнього романтичного вікенду він просто викреслив її з життя. Вона залишилася наодинці з собою, тихо божеволіючи від самотності в таунхаусі, і це їй зовсім не подобалося. Кілька спроб натякнути Кіану, що вона також хотіла б піти з ним на вечірку, закінчилися тим, що він завалював її безглуздою роботою — наприклад, рахувати, скільки рулонів туалетного паперу витрачають мешканці за день.

Як зручно — скористатися довірливою жінкою, коли тобі самотньо, а потім сховати її подалі, щоб ніхто не бачив твоєї слабкості, — з болем подумала Тіффані, витираючи сльози, що навернулися на очі.

Саме так вона відчувала в цю мить. Три дні минули в мовчазній самотності й у надії, що він нарешті прокинеться від свого безглуздого сну, зрозуміє: вона тут, поруч, і готова стати для нього значно більшою, ніж просто подругою. Але час ішов, самотність ставала нестерпною, а надія повільно в’янула. Якщо Кіану навіть не збирається йти їй назустріч, то, мабуть, її шанс втрачено. А що може бути гірше за жінку, розчаровану в коханні?

Тіффані підвелася з ліжка й підійшла до вікна. На ній була улюблена рожева майка й короткі червоні шорти, у яких вона зазвичай спала. Не розкішні шовкові негліже сексуальних красунь, що мали попит у чоловіків. Та й навіщо їй намагатися подобатися комусь іншому, коли коханий чоловік, провівши з нею ночі, сповнені пристрасті й ніжності, просто забув про її існування?

Слух пестила гарна мелодія й приємний чоловічий голос, що співав грецькою. Спів лунав прямо з вечірки. Тіффані тяжко зітхнула: їй так хотілося хоч раз побувати там. Не обов’язково серед гостей — хоча б стати осторонь, під навісом великого майданчика, щоб ніхто її не бачив, і насолодитися музикою та голосом красивого чоловіка у білому одязі.

— Погано… — прошепотіла Кейдж. — Я знову думаю про нього.

Вона вибігла на веранду таунхауса. Може, її й не запросили на вечірку, але вона хоча б зможе послухати музику… і побачити, як повернеться додому Кіану.

❧

Кіану Армас наблизився до майданчика й із задоволенням відзначив, наскільки гарно виглядає оформлення: легкі тканини, безліч паперових ліхтариків, що мерехтіли під місячним сяйвом. Вечірка була у самому розпалі, а йому доводилося підходити до кожного мешканця таунхаусу, присутнього тут, і проводити невелике опитування щодо обслуговування. Він відчував себе не власником, а контролером якості, приреченим слухати однакові фрази про комфорт і вино.

Чоловік намагався непомітно обходити офіціантів із підносами напоїв, але в руці все одно опинився келих шампанського. Кіану невдоволено скривився, сподіваючись, що ніхто з наступних співрозмовників не захоче піднімати тост і пити з ним «за успіх». У цю мить він пригадав, наскільки корисною на подібних вечірках була Тіффані. Хоча бувала вона тут нечасто, але завжди вчасно перехоплювала його келих і випивала вміст. Для сторонніх це могло виглядати нахабно, та помічниця лише іронічно усміхалася, адже насправді оберігала свого боса, якому алкоголь був протипоказаний.

Погляд мимоволі звернувся в бік житлових таунхаусів, у одному з яких мешкала його подруга… чи, правильніше сказати, колишня коханка? Її будиночка не було видно, та відчуття тривоги не залишало шатена.

— Яка несподівана зустріч, — пролунав за спиною принадний жіночий голос. — Містер Армас, ви все-таки вирішили завітати на власний вечір? Ви ж тепер власник цього готелю.

— А ви полюєте на сенсації? — м’яко поцікавився Кіану, обернувшись до дівчини. — Місс Ніаполіс.

— Я тут за запрошенням, — ухильно відповіла шатенка. — Не думала, що сучасні власники готелів полюбляють перебувати серед простих смертних.

— Вам, певно, здалося, — усміхнувся Армас. — Насправді я нічим не відрізняюся від цих людей. Я такий самий смертний.

— А на вечірці Ітакіса ви щезли так стрімко, наче були давньогрецьким богом, — у її словах Кіану вловив приховану образу й злість.

— Цікава думка… Якщо б я був богом, — протягнув чоловік, ніби смакуючи слова, — я б, напевно, обрав Посейдона.

— Ви, мабуть, любите водну стихію, — багатозначно усміхнулася вона, проводячи рукою по власному оголенному плечу.

Чисто чоловічим оком він оцінив те, що йому пропонували. Кіану добре розумівся на жіночій психології й на таємних сигналах тіла, тож сумнівів не було: Ліна Ніаполіс відверто пропонувала себе. Схоже, навіть після їхньої зустрічі на яхті Ітакіса, після його холодності й явної байдужості до її принад, він не залишив її байдужою.

Довге вологе волосся Ліни спадало хвилями, а фігуру облягало легке плаття оливкового кольору, місцями ще мокре. Сумнівів не виникало — вона щойно купалася в басейні, причому без одягу.