Подруга

Ти знову біля мене:
Підтримуєш мене,
Схиляєш мою голову до себе.

Але як прийде та година—
Як вважаю— та машина,
Що спинить силу тую,
Що ти мені даєш, милую.

Що змушує мене вставати,
Підняти руки,
не здаватись.
Дивитись вгору та молитись,
Й головою не вклонитись.

Як прийде ось ця зла година,
Коли ти скажеш:
«Я достатньо вже терпіла,
Й хотіла, й спішила».
«Врешті в решт,
ти — просто людина»—
Скажеш ти мені.
Тому що так роблять усі,
Й це не злочин. Не для них.

Але для мене.
Тому що в світі крім о тебе
Нема нікого,
кому би я розповіла,
Як я любила,
Чи хворіла, чи просто мріяла.

Й щоб не почувати болі,
Щоб не торкатись рани тої,
Я кидаю тебе сама.
Прости мене, ти - подруго моя!

Не тих слів твоїх,
Чи ось цього моменту,
Чому ти вимовляєш їх,
Але того, що буде після,
Боюся я.

Те почуття,
що бросили тебе,
не ти.

Те безконтролля,
Коли ти опускаєш руки свої,
Гадаєш— де ось твоя воля?
Чому не можеш жити, підкорившись долі?
Шукаєш відповіді
На питання ті,
Що навіть сама сформулювать не можеш?

Тож так. Я вирішила.

Коли дійдеш ти до цього рядка,
Згадай,
Усі оті слова, моменти — щасливі та не дуже,
Але де ще була та версія мене,
Що не знала страху.
Страху однини.

Мара Лісна

Подобається

#539 в Різне
#42 в Поезія

У тексті є: роздуми, подруга, міцна дружба

Відредаговано: 15.03.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись