Крапка відліку

-Де ти ходиш , Нато ? Ми ледве без тебе не поїхали,- кричить Ася до мене , іноді вона мені нагадує мою маму .

-Але ж не поїхали ,-так я знаю ,що треба збиратися швидше, але у мене чомусь не виходить , а визнавати свої помилки перед іншими я не буду.

-З тобою здуріти можна ! Знаєш ,як я благала водія зачекати ?

Можу увити . Доречі вона зараз виглядає такою злою ,мені навіть не по собі.

-Дякую. Не сердся, все ж гаразд.

-Завдяки мені.

-Так , завдяки тобі . Допомогти з валізою?- моя подруга не дуже мязиста, намагалася запхати валізу у відділення для багажу . Мою валізу , але нехай.

-Я сама ! 

Ого, сьогодні Ася реально на нервах. Краще її не чіпати.

Ми сіли в автобус  на свої місця . Ася копошилася в своїй сумочці  .

Доречі ми їдемо в табір на сім днів. Ті хто їхали туди минулого року кажуть , що там круто. Табір має бути в Карпатах . Надіюсь вийдуть гарні фото.

Ася дотягла з сумочки помаду і почала фарбувати губи . Що з нею ? Вона зазвичай не фарбується , тільки на свята або заходи.

-Ась , навіщо ти ...

-Там будуть учні з усієї області, - відповіла Ася.

-І...-раніше думка інших її не хвилювала.

-Що і... Може там будуть гарні хлопці , а я така : невиспана , запухша і бліда .

-Тобі не вистачило Томаса,- я її не розумію , навіщо їй знову влізати у це...

-Нат , мені ж не завжди буде  таланити.

-Не треба все спускати на те що тобі не поталанило,- мені не подобається її ідея , ми ж їдемо всього на тиждень, ще закохається , потім буде ридати. Мені цього не треба .

-Все буде добре , чого ти переживаєш?

Ага , авжеж, кожного разу так говорить .

-Скільки годин ми будемо їхати?-кращим варіантом буде змінити тему розмови.

-Три .

-Що ?! Чому так довго? - я не очікувала що ми так довго будемо їхати .

-Ти забула випити таблетку від нудоти,- це звучало більше ,як  твердження ніж питання ,- на випий.

-Куди я без тебе ...

Ми трохи посміялися і пожартували над одним одним  до першого зауваження куратора . На мене напав сон і я заснула у подруги на плечі.

-Нато, вставай. Вставай , бо на нас вже куратор сердиться!

-Встаю...Встаю...

Ми у поспіху вибігли з автобуса і... Завмерли від цієї краси : всюди були гори , навколо яких кружляли хмари , і сонце , яке ще не встигло від нас сховатися. Як велично . Я з Асею стояли з відкритим ротом .

-Гей , чого ви стоїте ?- пролунав суворий голос куратора,- хто  буде нести ваш багаж?

Ми йому точно не сподобались ... Треба постаратися нічого не накоїти , щоб не мати справу з ним...

Нас провели в третій корпус і показали нам наші кімнати . У кімнаті були ще дві дівчини, окрім нас . Треба з ними познайомитися , і оскільки моя сором'язлива подруга ніколи не заговорить перша до незнайомців , ініціатива на мені.

-Привіт , я Ната, -я привітно усміхнулася і протягнула руку.

-Віка, приємно познайомитись,-...Так ,але по її скривленій фізіономії , і не здогадаєшся , що їй приємно.

-А т..- я навіть не встигла промовити, як вона мене перебила.

-Я Юля . 

Так звана Юля кивнула головою в сторону Віки і вони вийшли з кімнати ,гримнувши дверима.

-Отакої ... Схоже , що ці сім днів будуть веселими, - зробила висновок Ася.

Ми облаштували свої ліжка і тумбочки ,та вийшли надвір . На дворі біля багаття уже зібралася молодь і щось весело співала під гітару. Ми вирішили приєднатися , щоб  влитися в колектив . Як тільки ми підійшли до нас підійшов хлопець.

- Привіт. Як справи ? Доїхали без пригод?

-Так , без пригод ,- моя на вигляд сором'язлива подруга ,виявляється не така вже й сором'язлива.

Хлопець гарний на вигляд. Високий, атлетичної будови тіла , шотен з неймовірно красивими голубими очима . Він ніжний , але водночас мужній . І , схоже , юнак сподобався моїй подрузі.

Поки я аналізувала його Ася встигла вже з ним познайомитись. Капець я пропустила , як його звати.

-А тебе , як звати ?-запитав хлопець, дивлячись мені прямо в очі.

-Це моя подруга - Ната. Скільки тобі років?

Схоже , що я тут зайва , треба якось відстати від них.

-Мені сімнадцять, а вам?

-Мені шістнадцять весною буде сімнадцять , а Наті скоро буде шістнадцять, - моя подруга не давала мені слова сказати.

Юнак подивився знову мені в очі .

-Саме так ,- я нарешті щось сказала.

Ми далі продовжували розмову , точніше Ася з ним . Сидячи біля вогню була така приємна атмосфера . Над ворі вже почало трохи холодати , Ася натякнула новому другові , що їй холодно і той люб'язно дав їй свою кофту, як справжній джентельмен. Цей хлопець постійно дивиться мені очі , мені аж не по собі. 

- Асю , у мене голова трохи болить ,після поїздки, я піду приляжу.

-Якщо потрібні таблетки звертайся, у мене тут брат-куратор,-  запропонував хлопець.

-Ні ,таблеток не потрібно,- суворо відповіла я.

-Гей , Руслане , піцу будеш?- сказала одна з наших сусідок по кімнаті.-Ми замовили багато .

-О, чудова ідея, можна приєднатися до вас? -сказала Ася .

-Так , чому б ні,- погодилася Віка.

Ого , я шокована , ці дівчата виглядали дуже дружелюбно на відміну від нашої першої зустрічі . До того ж вони знайомі з цим хлопцем - Русланом.

Я швидко піднялася і попрямувала подалі від них , шукаючи місце , щоб усамітнитися. За корпусами я примітила великий басейн . Вода у ньому підсвічувалася синім світлом , і небо стало вже гет темним . Я опустила руку в воду , щоб дізнатися , якої вона температури . Вода була тепла я б навіть сказала , що дуже тепла.

-Гей , що ти тут робиш!- гукнув хтось.

Капець , я з переляку втрачаю рівновагу і мало не падаю в басейн. Мене вхопила чиясь рука і притягнула мене до ... Стривайте це ,що Руслан.

-Нато, території басейну заборонено знаходитись бездозволу !- сердито сказав Руслан.

-Вибач , я не знала...Ти хіба не пішов їсти піцу зі своїми подругами.

-Ні , я не голодний.

-То може відпустиш мене,-він досі тримав мою руку .