Подорожуючи сновидіннями

Все починається на весні

Пролог

Одна моя знайома якось сказала, що серце - відкрите до магії, здатне перенести нас у будь-яку реальність. Ми можемо стати частиною неймовірних історій, спостерігати за захопливими подіями або навіть вплинути на долю інших істот. До слова, сказала вона мені про це саме уві сні.

Мені завжди хотілося дізнатися, а що там, за межами нашої сонячної системи? Неосяжний і холодний космос чи щось більше? За підказкою Стани (саме так звали ту знайому), я почала шукати згадки про інші світи серед літературних творів. Багато з них були лише фантазією автора, але серед них траплялися і хроніки, що невідомо як потрапили до нас з інших реальностей. У кожної з них свій деміург (або група творців), власні герої, що борються за свою землю.

Чим більше я читала, тим більше моє серце відкривалося новим пригодам, за якими я спостерігала вже особисто. Ні, я чудернацьким способом не переносилася на інші планети й не ризикувала власним життям заради порятунку їхнього світу. Я могла бути лише мимовільним свідком тих чи інших подій. Збіг чи ні, але мені поки траплялися тільки світи зі знайомими мені расами та звичаями. Не уявляю, щоб робила, якби потрапила в реальність із незнайомими формами життя (ймовірно, вважала б побачене жахіттям і поспішила прокинутися).

Але щось я відволіклася. Я ж хотіла розповісти про одне з таких сновидінь, побачене мною дорогою до подруги. Спати в поїзді мені завжди вдавалося насилу, цим пояснюється стислість мого перебування в новому світі. Незважаючи на це, мені вдалося побачити безліч цікавих подій, що призвели до об'єднання непримиренних суперників.

Трошки дивно і місцями страшно було дивитися на події, що стрімко розвиваються, очима безпосередніх її учасників, але дуже пізнавально. Тут ви не зустрінете вже знайомих ельфів, драконів та інших персонажів світу фентезі, до якого ми всі звикли. У цьому сні мені з'явилися ближчі, але несправедливо забуті персонажі слов'янської міфології, що живуть поруч із нами.

Отже, не буду затягувати, пропоную разом зі мною поринути в наповнений казкою світ мого сну. Я намагалася максимально передати свої (або все ж не свої?) почуття, для повного занурення в нову для нас реальність.

 

 

Розділ 1. Дитинство

Рання весна. Все навколо прокидається: гірські струмочки радісно поспішають з'єднатися з могутньою рікою, стати її частиною; тварини вилазять з нірок, щоб погрітися в перших теплих променях сонця; птахи повертаються, нарешті, додому. За свої неповні п'ять років він зрозумів, що це його улюблена пора. В цей час хочеться дихати глибше, бігати та сміятися з друзями; навесні віриш, що попереду на тебе чекає щось прекрасне. Так було завжди, аж до сьогоднішнього ранку. Сьогодні все змінилося, у нього відібрали це почуття щастя і спокою. Рано-вранці в їхнє селище увірвалися чужаки. Прокинувшись від дивного шуму, він виглянув у вікно і побачив незнайомих вершників, які мчали їхньою вулицею. Йому не так часто випадала нагода побачити когось нового, тому, піддавшись дитячій допитливості, він вислизнув з дому, щоб розглянути чужинців ближче.

Краще б він цього не робив. Як тільки він дістався до центральної площі, його погляду відкрилася жахлива картина: чужаки витягали на вулицю переляканих жінок, чоловіків убивали на місці, а будинки підпалювали. Дім старійшини вже повністю зайнявся полум’ям, а вершники просувалися далі. Завмерши всього на мить, він одразу рвонув назад, додому. Ховаючись від загарбників, він петляв вузькими вуличками та чужими садами, намагаючись не потрапляти на очі. Останній ривок – і буде видно його будинок, там батьки, він мусить їх попередити, щоб сім'я могла врятуватися. Але всі надії померли в тієї ж миті, коли, вибігши з-за чергового будинку, він побачив дим з вікон спальні своїх батьків. Вбивці дібралися вже й сюди. Куди там п'ятирічному хлопчикові було випередити вершників! Його мама, тато, бабуся – всі, кого він любив, були в цьому будинку. Сльози по-зрадницьки покотилися по щоках.

- Синку! Господи, ось ти де? Я думала, тебе теж забрали! - наче крізь воду, до нього долинув такий знайомий і рідний мамин голос. Перед очима все ще стояв їхній будинок у вогні, тому він вирішив, що йому це все просто здається. Але в наступну секунду його притиснуло до чогось м'якого, що пахне ненькою, а на своєму плечі відчув ще чиїсь сльози. - Слава Богу, з тобою все в гаразд! Нам треба тікати!

Нарешті прийшовши до тями, він зрозумів, що це дійсно його мама, вона жива. - Матусю! - він притулився до неї ще міцніше. Зовсім поруч почувся тупіт копит. Мама схопила його на руки і провулками побігла в бік лісу. Навколо палала пожежа, чулися крики односельців. То тут, то там лунали голоси загарбників. Вони говорили незнайомою мовою, але він знав: кожне слово несло в собі смерть. Звук, який пролунав з одного із будинків, він відчув швидше серцем, ніж почув. Десь поруч плакала дитина.

- Мамусю, нам потрібно туди! - не чекаючи відповіді, він закрутився на руках у матері, збираючись знайти джерело плачу.

- Нам треба бігти, синку, я нічого не чую! - спроби заспокоїти сина ні до чого не привели, і він уже біг до хати, що стояла через провулок від них.

Мати ледь встигала за дитиною, звідкись у ньому взялася сила мчати вперед швидше за будь-якого дорослого. Зайшовши в будинок, вони побачили жахливу картину: біля входу лежав мертвий чоловік (жінка намагалася відігнати від себе думки про власного чоловіка, якого вбили лише десять хвилин назад), одна з кімнат була повністю в диму, але повноцінна пожежа не встигла розгорітися через сиру деревину, з якої був побудований дім. Вона пам'ятала цю сім'ю. Двоє сиріт покохали один одного, грошей не вистачало, проте вони були щасливі в цьому старому будинку. А недавно у них з'явилася дитина. Дитина! Вона кинулася в іншу кімнату, де вже стояв її син. У кутку стояла колиска, зроблена власноруч батьком сімейства, на ній лежало тіло жінки; вона загинула, захищаючи того, хто був у ліжечку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше