Подорожня

Подорожня

На годиннику було сім годин. Маршрутка в'їхала в місто і зупинилася в центрі. Дівчина вийшла на зупинці,  у неї був наплічник і сумка з ноутом. Катя ступила на бруківку, забризкану ранковим сонячним промінням. День мав бути теплий.

Дівчина потягнулася. За цей рік вона уже тричі переїжджала і не збиралася залишатися тут надовго. Дівчина вирішила зачекати поки настане десята ранку, саме тоді вона мала зустрітись із власницею квартири.  У житлі вона не перебирала.

Ранок був чудовий, людей на вулиці було мало і вона вирішила прогулятися містом. Кам'янка Струмилова було одним із райцентрів. Вузенькі бруковані вулички засаджені деревами, затишні кафе із квітами на веранді, невисокі будинки.

В таких роздумах минуло кілька годин. Глянувши на годинник, вона побачила, що уже пів на десяту і поспішила на зустріч. Шукаючи необхідний будинок,  йшла довгою брукованою вулицею із старовинною забудовою,  зупинилась біля будинку під номером тринадцять.

«О,  як символічно, ще б поселитися у тринадцяту квартиру», -  подумала вона і усміхнулася тією усмішкою, яка зазвичай означає розчарування. Набравши номер господині,  зателефонувала їй.

• Алло, мила Катю, доброго ранку, - солодкуватим голосом сказала господарка квартири.
• Доброго  ранку. Я вже вас чекаю.
• Зараз, зараз я все спускаюсь.

«Цей голос не віщує нічого доброго», -  подумала вона, - «але подивитись можна».

Вони піднялись на другий поверх. Квартира мала номер тридцять один і на обличчі дівчини почала проглядатися  посмішка. Це житло було не таким, як вона мала в дома, але й не таким поганим, як попереднє.  Вона б навіть сказала, що це була дуже мила однокімнатна кватирка.

• Що ж, пані Кларо, сподіваюсь ми вже про все домовились?
• Так.
• Чудово, тоді ось платня.
• Тримайте ключі. Гарного вам дня.
• Дякую, вам теж.

Катя закрила двері, тепер вона могла почувати себе вільною. Трохи перепочивши,  дістала телефон і увімкнула його . Тридцять пропущених від Кості.

• Боже, йому що, немає чим зайнятись?  - з легкою усмішкою сказала в пів голосу Катя.

Тікати від чоловіків було її улюбленим заняттям. Вона не залишала адрес, вона лишала спогади і більше нічого. Працюючи онлайн і пишучи статті для жіночих журналів, вона могла працювати де завгодно, аби лише там був нормальний інтернет.

 Настала шоста вечора. Сидіти вдома було нудно, та й завести нового  друга не можливо сидячи в чотирьох стінах.  Тому, нафарбувавшись, зробивши зачіску, поспішила у найближче кафе. Вона вдало підкреслювала свою привабливість, не залишаючи місця вульгарності. Це діяло на чоловіків, як запах акації на бджіл.

Вона піднімалася вгору вулицею. На розі  побачила чудове кафе із відкритою верандою на невеликому підвищені. Навколо було багато квітів.

Відверто кажучи, стосунки з чоловіками у неї зав'язувалися самі собою і приносили  часто багато болю і розчарування у людях. Але про це вона детально писала у своєму блозі,  який вела не регулярно, але з ентузіазмом у моменти, коли їй потрібно було щось розповісти.

Вона вибрала столик в кутку біля червоних троянд, які плелися по невисокій огорожі. Замовила чашку чорного  чаю. Це місто заспокоювало її. Воно не змушувало тікати геть. Раптом із сусіднього вікна навпроти кав'ярні почулися звуки скрипки. Вони ставали гучнішими, полонили все довкола, роблячи світ невагомим. Це була, невідома мелодія. Вона десь уже чула її, але не могла пригадати де. Це було ще до того, як їй довелося їхати геть.

• Можна!?

Цей раптовий звук злякав її. Перед нею стояв високий молодий чоловік, брюнет з модною стрижкою і голубими очима. Його зовнішність була дуже привабливою.

• Так, сідайте.
• Вибачте, якщо я вас налякав. Михайло. - він протягнув їй руку, - голос звучав впевнено і розмірено. Такі голоси мають чоловіки, які зазвичай не знають відмови і користуються великою популярність серед жінок.
• Катерина, для друзів просто Кеті або Кет.

Вона не любила цього скорочення свого імені, у ньому було щось кошаче, але друзі справді так називали її і вона просто змирилась.

• Чудове ім'я….

З того часу минуло близько двох тижнів. Вона щодня ходила у кав’ярню і слухала скрипаля. За цей час, вона якось непомітно почала зустрічатися з Михайлом, але її душа належала цьому скрипалеві. Щоразу  вона бачила, що його погляд плутався у її довгому хвилястому волоссі, зупинявся на карих очах, а далі просто збирав сонячні промінчики із будинків, нанизані на тонкі музичні композиції.

Вона така смілива і впевнена у собі, ледве наважилася підійти до нього. Його звали Костею. Скрипаль і Катя подружилися, він розказував їй багато історій із свого життя, а особливо ту історію про красиву дівчину з білим кучерявим волоссям.