1

Через всю Австралію, від західного до східного узбережжя, простяглася огорожа, розділяючи континент на частини. Його довжина складає близько 5600 км. Паркан був побудований для захисту від тварин, які загрожували місцевій живності та рослинам. Його підключили до електрики. Також він охороняється військовими. Офіційна версія свідчить, що ця система для захисту від собак дінго та навали кроликів. Однак не всі вірять у офіційну версію...

Франциско стояв біля довгого дротяного австралійського паркану, вже давно він тут працює. Вечоріло. Робота була пекельна. Спекотно. А йому доводилося стояти в обмундируванні та зі зброєю. Це був високий міцний хлопець із мускулистими руками та блакитними очима. Робота для нього була схожа на день бабака. Ніхто не з'являвся звідти. Кілометри вліво та вправо випаленої землі, паркан із дроту та більше нікого. Хоча йому пощастило. Поруч була брама, і він стежив, щоб рідкісні проїжджаючі зачиняли за собою ворота. Навіщо він тут стояв, йому достеменно не було відомо, сказали він і стоїть. Начебто від кроликів чи собак дінго захищає. Вечоріло. Нікого не було, і він вирішив випити прохолодне пиво. Зробивши кілька ковтків, зрадів заспокійливому холоду, як несподівано поперхнувся. Перед ним за парканом стояла дівчина у дивній сукні. "Туристка чи заблукала?" – подумав він.

- Випити хочеш чи, - недбало запропонував Франциско, намагаючись хоч якось почати розмову з гарно незнайомкою.

Та мовчала лише з дивним виразом розглядала його з по-дитячому відкритими наївними очима. Сексу в них не було, а лише цікавість дитини, що розглядає бабку. Хлопець оцінив її, їй десь було років двадцять вісім, довге русяве волосся, фіалкові очі та бліда шкіра. Пістолета в неї не було і небезпеки не являла, і він підійшов до неї ближче. Може, вона просто погано бачить. Так вони стояли по різні боки огорожі.

- Ти заблукала? - спитав той, намагаючись познайомитись ближче і посміхнувся.

Несподівано дівчина посміхнулася, і ця посмішка немов засвітила її зсередини. І вона простягла йому маленький шмат золота.

- А тобі потрібні гроші. Ось візьми.

Франциско насипав їй гроші, забравши золото.

Дівчина дістала з кишені опал і вказувала кудись назад.

Хлопець захопився сяйвом опала на світлі і похитав головою.

-У мене таких грошей зараз немає. А може, ти хочеш їсти?

Він збігав до фургона і приніс вершкове молочне холодне морозиво.

- Пригощайся. Смачно.

Дівчина здивовано взяла, але спробувавши закотила очі. Їй дуже сподобалось.

- Смачно, - підтвердила вона із дивним акцентом.

"Іноземка," - подумав Франциско, із задоволенням розглядаючи її фігуру.

Вона запрошувала його з собою, але той відмовився, бо служба. Може наступного четверга, коли він має вихідний. Дівчина кивнула і пішла в глиб Австралії, напевно заблукала. Минуло ще кілька годин. Навколо було безлюдно і тужливо, але трохи стало прохолодніше. На горизонті з'явився пил на коричнево-жовтогарячій землі. До нього наближався позашляховик начальника. З неї вискочив нервовий і чомусь злий генерал:

- Як служба?

– Нормально. Диких собак Дінго не бачив. Нападу не було, - відповів Франциско.

-Ти бачив тут інопланетян? Це терміново, - гаркнув генерал.

- Нікого не було, - повідомив військовий, не показавши, що дуже здивований.

- Провалитись мені на цьому місці. Вони відлітають, - прогримів генерал.

Вони разом приголомшено дивилися на кругле НЛО, що відлітало. Хлопець чомусь сумно зітхнув.

В цей час на зірковому кораблі капітан лаяв дівчину сержанта Леонору:

- Ну як ти не змогла заманити жодного екземпляра з цієї планети! У тебе ж було їхнє золото і камінь.

Та лише мовчала і сумно дивилася в ілюмінатор, і тихо пробурмотіла:

- Але у них дуже смачне морозиво.