Принцеса Вікторія та подорож ціною життя

В одному з далеких світів було невелике королівство і все було там добре допоки королівську сім’ ю не спіткало горе, в любої для всіх підданих королеви виявили незвідану раніше лікарям хворобу, ніякі ліки та трави не могли допомогти тому все королівство було в смутку. Та найбільше журилася юна принцеса, Вікторія, яка любила матінку всією душею. В один з вечорів після відвідування нового лікаря який як і попередні не зміг нічим допомогти, молода дівчина не дивлячись на заборону батька виходити в місто без супроводу, потаємними шляхами палацу вийшла на прогулянку до столиці. Гуляючи по знайомому з дитинства місту Вікторія і сама не зрозуміла як опинилася в мало знаній частині міста бля порту куди не часто заходила навіть з охороною. Тому щоб не натрапити на небезпеку принцеса накинула каптур на голову та стараючись не потрапити нікому на очі старалася вийти до дороги в палац як почула розмову двох моряків.
-Та я тобі кажу цей маг дійсно робить чудеса, от моя дружина більше десяти років не могла народити, а після того як випила зілля його так і все через декілька місяців вже народити має. – З запалом розповідав один з чоловіків.
-Брехня це все немає вже давно магів на цих землях. – В голосі другого була відчутна недовіра. – Останнім магом тут був двоюрідний дідусь нашого короля, тому і зрікся престолу що хотів магію вивчати хоч і був наслідним принцом, а віддав трон для брата свого, та й помер він вже, ще за часів життя тодішнього короля в горах згинув, не пам’ятаєш вже чи що? А ти все маг да маг, надурили тебе йолопа, а ти і радий гроші тому шарлатану нести, тьху, через таких як ти довірливих і розвелося стільки обманщиків тих. – Сварився інший моряк.
-Та не брав він грошей, він взагалі від всього відмовився. – Захищав незрозумілого мага чоловік. 
-А що тоді за просто так допоміг, ну - ну, не буває такого. – Насміхався недовірливий моряк.
-Ні іншу ціну назвав... – Не встиг він закінчити як в розмову втрутилася Вікторія.
-Вибачте що турбую, але можете розповісти про цього мага детальніше, моїй матінці дуже потрібна його допомога. – З надією промовила принцеса.
-Тьху ще одна повелася, моя тобі порада дівко забуть про цього шарлатана, а ти не баламуть для дівчини голову своїми розмовами, все чекаю на тебе в колибі. – Після цих слів один з моряків пішов до будівлі де відпочивали іноді моряки в порту.
-То ви розповісте мені, будь ласка, це дуже потрібно моїй сім’ї. – В голосі принцеси було чути ледь не благання. 
-Навіть якби і не  хотів мушу, слухай уважно дитино вдруге переповідати не буду, в скелях за морем є печери в тих печерах живе досить могутній маг. Він завжди вислухає і допоможе кому закляттям, кому порадою, а комусь і зіллям чарівним. – Розповідав моряк і тим часом щось шукав в кишені. - Та тільки запам’ятай дівчино в будь якої його допомоги є ціна в кожного різна, один платить золотом чи сріблом, хтось здоров’ям, а комусь є ціна в вигляді задачі якоїсь. От моя ціна розповісти першому хто запитає про нього та в кого біда велика вдома на щастя чи на жаль це ти. – Нарешті чоловік дістав клапоть паперу з кишені та вклав в руки дівчини. – Це також входить в цю ціну передати карту до нього, де його шукати, що дивно адже той кому його допомога потрібна сам мага шукає, а тобі пощастило. Ну все дівко все що міг я тобі розповів більше сказати нічого як до нього дістатися сама думай. – Договоривши моряк повернувся вже йти до колби як почув голос дівчини.
-Дуже дякую, пане, я в боргу перед вами візьміть цей перстень і коли вам знадобиться допомога зверніться до палацу. – Вікторія притискаючи до грудей карту ніби найцінніший скарб протягувала для моряка перстень який до того носила на лівій руці.
-Ех, дівко хто мене там чекатиме з моїми проблемами, до проблем люду є діло лише королеві та кажуть принцеса в матінку пішла добротою. – Почав говорити чоловік та раптом побілів на обличчі, адже саме в цей момент дівчина зняла каптур з волосся який прикривав майже все обличчя і моряк побачив симпатичну, тендітну дівчину з темно русявим волоссям зібраним на маківці в зачіску та рідкісними фіолетовими наче аметист очима які були лиш в трьох людей королівства короля, юної принцеси та маленького принца.
-Прошу вибачення за неповагу в розмові та поведінці, ваша високосте, я не мав честі знати з ким розмовляю. – Відразу зігнувся в поклоні моряк. – Більше такого не повториться.
-Ти правильно помітив що не знав з ким розмовляєш тому все добре, можеш встати. – Промовила Вікторія одягаючи каптур на голову. – А каблучку візьми, але просто так нею не хвалися, такої ні в кого в королівстві немає, в палаці та ті хто довго служать в сторожі міста знатимуть що вона віддана мною та допоможуть в разі чого так ніби це мій особистий наказ наддати тобі допомогу, а от новенькі в місті вояки можуть подумати що ти її поцупив. – Відмовила принцеса вкладаючи перстень в погрубілі від тяжкої роботи руки моряка.
-Дякую, ваша високосте, правду кажуть що ви добра до бід простого люду. – З вдячністю проговорив чоловік. – Пані моя, дам вам пораду, я впевнений що це звісно не так, але все ж таки якщо можливо ви заблукали на наступному перехресті зверніть праворуч і ця дорога відведе вас до входу слуг в палаці. – В голосі моряка відчутно було ледь стримуваний сміх.
-Дякую за пораду та допомогу добрий чоловіче. – Вікторія кивнула головою та повернулася іти до стежки на яку вказав її співрозмовник.
-Вам також дякую, бережіть себе принцесо.  - Ледь чутно промовив чоловік повертаючись до колиби.
Дійшовши до палацу юна принцеса потайними шляхами дісталася до своїх кімнат та почала роздумувати як їй організувати свою втечу і знайти корабель який довезе її до місця призначення, адже розуміла що батько в такі розмови не повірить та й її також не відпустить. Наступний день Вікторія поступово зі своєю служницею змогла знайти того хто допоможе з кораблем. Один з слуг палацу який був родичом її вірної фрейліни домовився з капітаном корабля який відпливе сьогодні опівночі та доставить її куди треба за винагороду з чим проблем не було, адже золото вона мала. Вірна їй служниця допомогла спакувати деякі речі що можуть знадобитися в сумку з тканини яку можна одягти на плечі та знайшла місце куди сховати золото. Вже ввечері коли сонце почало сідати за небокрай Вікторія відвідала батьків та брата і вдавши що не дуже добре себе почуває переконала всіх що йде спати. А вже в кімнаті поклала лист в якому вказала лише що відправляється на пошуки ліків, пішла в порт шукати корабель, хлопчина який домовлявся з капітаном одразу попередив де стоятиме корабель та що там нікого не буде до сутінок і якщо вона потрапить туди раніше щоб відразу ішла в каюту капітана аби її не помітила сторожа міста. Вже в каюті принцеса  очікувала відправлення з острахом що батько міг прочитати лист раніше і вже шукає її тому коли всі на кораблі почали готуватися до відправлення в море все що відчула дівчина це полегшення навіть не уявляючи що сіла в зовсім не те судно.
Вже під ранок Вікторія зрозуміла що щось не так коли почула над вухом басовитий трішки хрипкий голос:
-Я не зрозумів хто дівку в мою каюту провів? Їм що зовсім світ немилий став? Агов дівко, ану вставай. – За цими сердитими словами хтось потряс дівчину за плече. – Прокидайся кому кажу. 
-Вибачте що заснула, я Вікторія мені Джек передав що б я чекала на вас в капітанській каюті та мене сон зморив ще до вашого приходу. – Заспаним голосом промовила дівчина піднімаючись з маленького диванчика який як і всі меблі на кораблі був прикручений ніжками до підлоги. 
-Хто ти в біса така? І ніякого Джека я не знаю нема в мене на кораблі таких. Тому на майбутнє дівко запам’ятай, коли знайомишся в порту з чоловіками перевір хто вони такі. – Сердито мовив високий кремезний чоловік, хоч він і стояв в тіні біля стіни тому розгледіти детально не було змоги та ріст та статуру було помітно і без світла. 
-Ви певно не зрозуміли, з вами в порту мав домовитися один з слуг палацу на ім’я Джек про те що ви доправите мене в певне місце. – З впевненістю говорила Вікторія дивлячись прямо на силует.
-Ти певне не зрозуміла дівчино, тоді повторюю ще раз я ніякого Джека не знаю, ніхто зі мною не домовлявся і пливу я за потрібним мені курсом. Більш всього ти мала сісти на корабель який стояв поряд з нами на ньому ще капітан лаявся на те що пасажир затримується. – Промовив чоловік в каюті. – І до речі ти зійдеш з цього корабля як тільки покажеться земля.
-Я не можу мені потрібно дістатися скелястих берегів що в двох днях звідси,  а потім повернутися в цей порт. – Розгублено прозвучали слова в тиші каюті. .
-Мені все одно що тобі потрібно ти зробиш те що я сказ...- Не встиг він договорити як його перебила дівчина.
-Можливо ви мені допоможете? Будь ласка я не пожалкуючи грошей оплачу вашу допомогу.
-Назви ціну, а я подумаю. – Почула принцеса.
-Дванадцять золотих злитків та скринька з прикрасами з золота та самоцвітів.
-Що ж ціна хороша тут нічого не скажеш. Можеш відпочити на цьому ж дивані на світанку я дам відповідь. – З цими словами чоловік хотів відкрити двері коли почув розгублене питання від дівчини.
-Якщо ж на світанку ви відмовитеся як я повернуся сюди. – В голосі дівчини було чути розгубленість та страх. 
-Видно що принцеса не часто подорожує морем прислухайся до почуттів та оглянься навколо ми ще не рушили, а от той корабель на який ти мала сісти хвилин п’ять назад відав швартови, все ж таки довго капітан на тебе чекав хоч і мав відплисти опівночі стояли вони тут більше як понад годину з тих пір як годинник північ проголосив. – В голосі капітана було добре чутна насмішка та Вікторія не встигла нічого сказати коли двері в каюту вже зачинилися. 
Вирішивши дочекатися того що скаже чоловік принцеса і сама не помітила як вже задрімала. Прокинулася дівчина від того що її не в приклад  попередньому разу обережно розбудили торкнувшись плеча.
-Пані, прокидайтесь капітан чекає на вас в кабінеті. – Промовив молодий хлопчина по ньому було видно що він ще малого віку немає навіть і двадцяти. Світле волосся, зелені очі на симпатичному обличчі та міцна статура з смаглявою шкірою. 
-Так звісно, ідемо, - щойно винирнувши з напівдрімоти промовила дівчина.
Піднявшись з диванчику принцеса взяла сумку що стояла поруч та рушила за молодиком.  При світлі сонця яке тільки зійшло з-за горизонту Вікторія роздивлялася те що не могла добре розгледіти в ночі при вогняних світильниках. Досить чистий корабель з великою кількістю дверей майже підряд невелика кількість дерев’яних меблів які були прикручені до підлоги. На стінах майже на кожному кроці були або смолоскипи або ж скляні вогняні світильники. Та багато роздивитися принцеса не встигла оскільки вже за декілька хвилин хлопець зупинився біля темних дверей бордового кольору прикрашених незвичайною різьбою у формі дерев та обрисів кораблі. Попросивши зачекати дівчину поряд хлопчина постукав та пройшов всередину, але вже за кілька секунд вийшов та пропустив принцесу в середину. 
-Добрий ранок, принцесо. – Почула дівчина коли пройшла всередину. 
-Добрий ранок. – Промовила Вікторія у відповідь. – Яка буде ваша відповідь?
-Що ж ти так відразу до справи? А поспілкуватися за життя? Розповісти про себе. – В голосі капітана було відчутно насмішку коли його чорні очі дивилися досить серйозно.
-Це все можна і потім я маю знати чи потрібно мені шукати новий корабель в порту. – Твердо мовила дівчина. 
-Ех, принцесо, – зітхнув капітан, - все ж таки ти не знаєшся на морському ділі, подивись за вікно ми вже відпливли від берегів Едельвейсу. Тому це вже є згодою допомогти втікачці яку з самого світання розпочала розшукувати по місту вся міська сторожа на чолі з королівською  гвардією. Кажи куди тобі потрібно та половину плати вперед, інше заберу коли прибудемо назад в порт.
-З чого ви вирішили що шукають мене? Та чому називаєте постійно принцесою? – В голосі дівчини було чути погано вдаване здивування доки вона діставала з сумки те що просив чоловік. 
-З чого б мені тебе так не називати якщо ти нею є, і будь ласка, не намагайся вдавати, акторка з тебе так собі. За тебе говорять твої манери, голос та навіть постава і до речі, якщо ти не в курсі всі в цій та сусідніх країнах знають про милу сімейну рису королівської сім’ї Едельвейсу, аметистові очі. – З насмішкою проговорив чоловік розглядаючи карту яку поклала дівчина на стіл перед ним, перше сховавши оплату в ящик столу. – Куди тобі потрібно я зрозумів вже післязавтра після опівдня ми будемо там. А тепер назвись будь ласка чи так і кликати тебе принцесою? – На смаглявому красивому обличчі з високими вилицями та не дуже широким підборіддям з’явилася посмішка яка лише підкреслила те що Вікторія перше не помітила, довгий шрам на правому боці обличчя який починався на скроні біля чорного трішки кучерявого волосся проходив до вилиці та роз’єднувався, одна частина йшла по щоці до прямого носа де і закінчувався, а друга повзла біля вуха до самого підборіддя. 
-Мене звати Вікторія старша та єдина принцеса країни Едельвейс, я сподіваюся почути ваше ім’я також. – Зробила невеликий реверанс дівчина тримаючи голову гордо та рівно як і звикла за багато років. 
-Я Калеб ти вже вибачай гучних титулів не маю. – Навіть не піднімаючись з крісла за столом мовив чоловік. – І давай без оцих манерних штук, це все залиш в палаці. На ці два дні можеш займати мою каюту я спатиму тут. І дуже прошу переодягнися в сукні на кораблі тобі буде не зручно, Рік, хлопчина який привів тебе сюди, мав залишити там сорочку, штани, а чобітки в тебе як бачу є. Можеш іти відпочивати або ж можеш погуляти по палубі тут доволі безпечно. – І далі не зважаючи на дівчину капітан зосередився на паперах даючи зрозуміти що розмову закінчено. 
Не бажаючи приваблювати зайвої уваги до себе принцеса направилася до виходу з кабінету капітана. Пройшовши назад до каюти Вікторія знайшла на канапі трішки велику для неї чоловічу сорочку з широкими рукавами та звужені брюки з міцної чорної тканини. Переодягнувшись в одяг яким з нею поділилися моряки корабля дівчина знайшла в своїй сумці корсет темного кольору та надягнула поверх сорочки для того щоб підігнати її трішки по своєму розміру, залишивши кучеряве волосся не заплетеним в складні зачіски. Коли сонце зійшло ближче до середини неба принцеса вирішила вийти на палубу корабля, піднявшись сходами Вікторія зажмурилася від яскравого морського сонця, а коли очі перестало сліпити в юної дівчини перехопило подих від краси. Високі вітрила широка палуба на якій було досить багато різних приладь назви яких відразу не запам’ятаєш, декілька бочок з  різним наповненням та немало сходинок то догори де на підвищені був закріплений штурвал, то донизу в приміщення про які принцеса нічого не знала. А за бортом корабля було здавалось би безкрайнє море яке десь на горизонті ніби зливалося з небом. Та в один момент Вікторія помітила на фоні синього неба те що в якійсь мірі навіть налякало її. Над одним з вітрил в повітрі майорів чорний піратський прапор:
-Пірати. – З частинкою страху прошепотіла дівчина в повітря.
-А в цьому є якась проблема, ваша високосте? – Прозвучав незнайомий голос в неї за спиною. Повернувшись дівчина побачила доволі приємної зовнішності старшого чоловіка з лисою головою та натомість досить густою бородою на щоках поміж якої ніби сяяла добра усмішка, яка б здавалося не зовсім підходить статусу пірата загалом як і теплі карі очі.   
-Ні, просто з того що я чула ви не допомагаєте дівчатам в біді. – Не встигнувши припнути язик промовила дівчина.
-Так ми і не допомагаємо, ми виконуємо певну роботу за доволі хорошу плату, чи не так? – З невеликою долею насмішки мовив чоловік. – Дозвольте назватися, пані, мене звуть Ітан, я помічник капітана, а тебе як звати, юна пані? 
-Я Вікторія, приємно познайомитися. – Вже з усмішкою проказала дівчина розуміючи що її ім’я запитали швидше з ввічливості.
-Хочеш пройти наверх та подивитися як керувати судном? – Запитав Ітан та відразу засміявся побачиш як спалахнули в цікавості аметистові очі. 
Пішовши за чоловіком Вікторія не одну годину просиділа біля штурвалу дивуючись як вправно він керує великим судном а розпитуючи про все на кораблі. Та якою б цікавою не була розмова час від часу очі дівчини поверталися до високої фігури капітана, який здавалося був всюди на кораблі та встигав заглянути до кожного. Це і помітив Ітан який ласкаво посміхнувся до принцеси з лукавим запитанням.
-Що сподобався тобі наш капітан?
-Та що ви таке говорите? Звісно що ні я просто дивлюся на корабель. – З обуренням відказала дівчина.
-Звісно як же я міг таке подумати. – Промовив чоловік. – Це ж не ти його поглядом шукаєш.
-Я просто не можу зрозуміти чому він вирішив допомогти ваш капітан просто міг висадити мене в порту та й викрасти і зажадати викуп це була б не проблема тоді це б більше відповідало образу піратів та чуткам про вас, але вирішив допомогти і тепер мені не дає спокою це питання. – В голосі принцеси було чути роздуми.
-Якщо це залишиться між нами, дам тобі відповідь.
-Звісно від мене ніхто нічого не дізнається обіцяю вам. – Відповіла дівчина.
-Вся загадка в тому як він став піратом. Колись він ріс в щасливій сім’ї де батько та мати кохали один одного. Я знав його ще за часів дитинства тому пам’ятаю ті часи коли він Калеб був життєрадісним хлопчаком таких дітей як він ще пошукати потрібно було. Капітан в дитинстві був одним з тих хто любив життя та все живе ніколи та нікому не відмовляв в допомозі. Але нажаль коли його батьки загинули під час пожежі всі відмовили в допомозі йому та залишили на вулиці. Я знайшов його вже через декілька років по тому юним матросом на цьому кораблі коли повернувся з морської подорожі та тільки вже нічого було виправляти, тому і пішов сюди на службу. Життя вуличного волоцюжки зламало ту радість та любов в душі хлопця. Ніхто не збереже добро в душі коли потрібно красти та виживати бо ті хто ще вчора жартували та раділи твоїй присутності сьогодні вже женуть геть.
-Мені дуже шкода, але чому він не звернувся до місцевої влади чи короля? – З сумом запитала принцеса.
-А кому є діло до звичайної родини це ви не залишите когось з своїх, а звичайні родини виживають як можуть. От і він коли звернувся до місцевого лорда був вигнаний ще від воріт геть з наказом не приходити. Все що в Калеба залишилося це згарище дому його загиблої сім’ї та й все на тому, а після такого в усіх є вибір або до дому сиріт де до дітей ставляться не кращим або виживати самому що він і робив, порушуючи всі настанови матері допомагати всі хто потребує допоки не став капітаном цього корабля перше працюючи тут будь – ким. – В голосі Ітан дівчина чуло прихований застарілий біль.
-А ви йому хто? 
-Його мати була моя кузина та і жив я недалечко від них тому і знав його ще коли він тільки ходити почав, але морська справа потребує багато часу не вдома тому сім’ї своєї ніколи і не мав кузина і її родина були мені рідними, а вже після їх гибелі лише Калеб в мене і залишився.
-Мені шкода, але ви не дали відповідь на моє запитання чому він мені допоміг. – Озвучила свої думки дівчина. 
-Коли він став капітаном тут Калеб пообіцяв на місці гибелі батьків що допомагатиме тим хто дійсно цього потребує аби спокутувати ті часи коли мусив грабувати та брехати для того щоб вижити. З тих на Ранковій зорі в допомозі нужденним не відмовляють так багатьом за це назначається певна ціна, але відмови тут не почують. Ну все годі розмов можеш пройти по палубі, але якщо матимеш бажання десь зайти інакше запитай краще в матросів чи варто туди всуватися добре?
-Звісно я піду пройдусь, або подивлюся на море. – З розумінням відповіла Вікторія, розуміючи що чоловік просто хоче побути наодинці. Тому без заперечень спустилася з як вона дізналася капітанського містка на палубу до матросів в яких схоже на заході сонця знайшлася розвага не дивлячись на день тяжкої праці.
На середині палуби в поєдинку на мечах зійшлися капітан та чоловік імені якого дівчина не знала. Дивлячись на цей небезпечний бій дівчина захопилася, випади, відступи аби не поранитися та круті повороти в поєднанні одне з одним це було чарівно та небезпечно красиво. За декілька ударів меча та різких рухів меч незнайомого чоловіка відлетів в бік, а зброя капітана була приставлена до горла одного з робітників корабля.
-Молодець, зараз вже краще ніж було. – Похлопавши супротивника по плечі промовив Калеб.
-Все завдяки вашим тренуванням, капітане. – З усмішкою промовив чоловік та отримавши у відповідь схвальну посмішку пішов далі до роботи. 
-Це було красиво та незвичайно. – Почув Калеб відійшовши до краю корабля.
-Дякую принцесо, неочікувано почути похвалу саме від вас, ви ж напевно знаєтеся на битвах на мечах кожного дня споглядаючи охорону в палацу. – В словах капітана було добре чути насмішку.
-Щоб ви знали, на відміну від усіх стереотипів з приводу принцес я чудово володію мечем. – З невеликою долею гордості промовила дівчина.
-І готові довести це на справі? – Пролунав виклик в голосі чоловіка.
-Давайте меч.
-Гей, Ітан, позич свій меч. – На палубі корабля прозвучав поклик капітана і майже відразу йому подали те  що він просив, а потім з поклоном повним сарказму та іронії він передав його в руки дівчині. – Прошу, ваша високосте.
-Дякую. – Взявши зброю до рук Вікторія зробила реверанс та відійшла до середини корабля.
Дивлячись на те як Калеб підходить до дівчини присутні на кораблі зрозуміли що відбувається щось дуже цікаве і вони не помилилися, адже їх бій був немов би небезпечний, ледь не смертельний танець. Крок вперед, потім назад, відбити удар зверху щоб потім відразу зупинити меч збоку або внизу, різкий поворот навколо себе аби встигнути уникнути поранення з одного боку та відразу знову зупинити меч зверху. Змах кучерявого волосся при уникненні того чи іншого удару меча, мелькання полів капітанського камзолу при блокуванні ударів, та палкі до перемоги погляди. Так продовжувалося досить довго поки все не завмерло, меч в руках принцеси завмер приставлений до горла капітана лівим боком, коли його меч впирався до правого боку дівчини кінчиком гострого леза. 
-Що ж ти дійсно, вправно володієш зброєю, визнаю. – Прибираючи меч від тіла дівчини, але все ще втримуючи її погляд мовив капітан.
-Дякую. – Пролунала відповідь. – Я піду в каюту.  
Опустивши погляд принцеса швиденько пройшла повз. Вже будучи в приміщенні Вікторія видихнула від напруги після поєдинку. Будучи в каюті вона не помітила як зійшов вечір та на верху залишилося лиш декілька людей, а всі інші розійшлися відпочивати то ж вона вирішила вийти на палубу, аби поглянути те що всі моряки вихваляли найбільше, нічне небо посеред безкрайнього моря. Та коли вона підійшла до краю та оперлася на огорожу палуби почула голос з насмішкою в ньому.
-І звідки ж принцеса вміє так володіти мечем, це питання не дає мені заснути, не втамуєте мою цікавість, ваша високосте? 
-Я непогано володію і навичками рукопашного бою тому не раджу в майбутньому знову підкрадатися до мене зі спини. – Промовила Вікторія не звертаючи увагу на капітана, а продовжуючи вглядатися в здавалось би безкрайній горизонт над морем.
-Натяк зрозумів, та все ж чи дасте відповідь на моє запитання? – Запитав пірат ставши поряд з дівчиною та піднімаючи погляд на зоряне небо.
-Я все ж таки принцеса, - з сумом посміхнулася дівчина, - та й ростили як спадкоємицю престолу. Якби Адам був старший за мене тоді я б була принцесою відповідною до всіх стереотипів, так як більшість моїх навичок не відповідає ролі ідеальної дружини. Але склалося так що в моїх батьків довгий час була лише я, тому з п’яти років мене ростили як майбутню правительку яка може і витончено посміхатися на балу і повести в бій військо на війні. 
-А хіба в вашої високості немає на приміті нареченого який робив би все сам залишаючи тобі можливість лише витончено посміхатися на балу. – З роздумами проговорив пірат до дівчини. 
-Ні, мене ростили як правительку держави в якій влада переходить по праву народження. Навіть якщо в мене з’явиться чоловік, королівська рада Едельвейсу не допустить його до влади повністю так як правління має бути зосереджене в руках сім’ї Ланвер, тому мій чоловік отримає лиш титул короля – консорта, та буде допомагати в правлінні, але в основних рішеннях з приводу королівства останнє слово буде моїм. А ви чому не спите так пізно?
-Давай на ти? Мені подобається зоряна ніч, вона нагадує мені про ще щасливі часи дитинства. Колись батьки могли годинами дивитися на зорі та спілкуватися. В дитинстві я мріяв що знайду людину з якою зможу також дивитися на зорі темної ночі. 
-Що ж бажаю вдачі з цим, - тихо мовила принцеса, - а я вже певне піду спати.
Вікторія тихо відійшла не бажаючи заважати та рушила в каюту капітана, адже завтра чекатиме важкий день та вже всередині на диво швидко заснула. Лиш одне залишилося непоміченим нею чи навмисно чи ні, але погляд капітана супроводжував її поки вона не сховалася в коридорі. Прокинувшись принцеса зрозуміла, що за вікном ясний день, тому поспішила зробити ранкові процедури та одягтися в то й же самий одяг що був вчора з лиш однією відмінністю. Зібравши волосся в невеликий та не дуже обережний пучок на потилиці біля шиї. Вийшовши з каюти вона побачила що корабель майже пристав недалеко від берега скель, а це означало що вже майже південь. Помітивши що принцеса вже на палубі один з матросів повідомив капітана, який майже відразу пішов в напрямку дівчини.
-Добрий ранок принцесо, ми вже майже допливли, коли кинемо якір спустимося на човни і вже ними наблизимося до скель інакше ризикуємо втратити корабель. - Промовив пірат та не чекаючи відповіді відправився до штурвалу зайняти найбільш вигідну позицію кораблем біля моря.
Згодом принцесу дійсно покликали до канатної драбини яка допомагала спуститися в невеликий човен де вже знаходилися Калеб та Ітан. Діставшись берега Вікторію ніби хтось повів в далину острова до однієї з печер, чоловіки рушили за нею. Через певний час коли вже почало сутеніти і здавалося троє вже пройшли половину острова здалося, що  одній з печер замиготів вогник. Всі рушили до печери та зайшли всередину де побачили облаштоване середовище для житла, невелике ліжко, столик та тумбочки де можна готувати, влаштований в одну зі стін камін та безліч дрібничок. А біля столику на одному зі стільчиків сидів чоловік на вигляд біля п’ятдесяти років з русявим волоссям, трохи широким чолом та прямим носом та що найбільше збентежили принцесу фіолетові ніби аметист очі. 
-Добрий день, пане. – Першою заговорила дівчина, а вже за нею привіталися обидва чоловіки.
-Добрий день, дочко, можеш не пояснювати нічого, все я знаю для чого подолала дорогу, - з упевненістю говорив чоловік, - часу пояснювати немає, відправляйся на корабель з тими з ким прийшла, віддай оплату цим чоловікам, потім приходь назад я дам зілля яке допоможе тобі та відправлю тебе додому магією але потрібно поспішити аби врятувати твою маму.
-А ціна за вашу допомогу? І чому ви допоможете дістатися палацу? – З тривогою запитала дівчина.
-Все потім, дівчинко, зараз відправляйтеся на корабель закінчи з усім, а потім натиснеш на камінь в цій каблучці і потрапиш до мене звідси я й відправлю тебе у палац Едельвейсу. – З цими словами на середній палець лівої руки принцеси чоловік одягнув перстень з аметистом по середині. 
Зрозумівши що більше нічого не отримає ні з допомоги ні з інформації принцеса та пірати відправилася до корабля.  Вже діставшись до корабля принцеса не промовляючи ні слова пройшла в каюту і забравши свою сумку пішла до кабінету капітана на судні. Не стукаючи дівчина зайшла всередину, адже чомусь була впевнена що Калеб буде там. І дійсно капітан стояв біля столу спираючись на нього стегном правої ноги коли погляд був направлений у вікно. Не зважаючи на капітана принцеса поклала договорену частину оплати на стіл та вже потягнулася до перстня на пальці коли почула голос капітана:
-Ось так підеш та нічого не скажеш? 
-Я дякую за допомогу та передай мою вдячність команді, особливо Ітану та Ріку вони дуже хороші, але ти чув що казав той чоловік мені потрібно поспішити. – В голосі принцеси було добре чути схвилювання.
-Ну як знаєш тоді, вдачі тобі у житті. – З невеликою долею роздратування в голосі мовив пірат, дивлячись  на те як Вікторія знову тягнеться до каблучки та не очікуючи що за мить ступивши два кроки дівчина притиснеться в коротких обіймах.
Стиснувши руки за його міцною спиною принцеса відчула запах солоного моря яким був просякнутий одяг капітана, розуміючи що тепер цей запах завжди буде пов’язаний саме з Калебом. Тоді коли сам пірат міцно притискаючи дівчину до себе в обіймах та ховаючи обличчя в її волоссі назавжди залишав в своїй пам’яті запах ванілі. Та вже за мить все скінчилося адже принцеса натиснула на камінець в каблучці та зникнула з корабля, залишаючи в обіймах пірата лише пустоту.
Опинившись в печері мага принцеса побачила що там нічого не змінилося. Та коли чоловік побачив дівчину різко піднявся зі стільчика та взяв з столу невелику скляну пляшечку темно синього кольору. Дівчина наблизилися до нього так щоб між ними залишалася відстань в два кроки, коли чоловік першим почав розмову:
-Візьми цю пляшечку,  відправлю тебе прямо в палац, опинившись там відразу відправляйся до матері та дай їй ці ліки вони мають допомогти. – Промовляючи це маг вкладав зілля в руки юної дівчини.
-Дякую вам, але скажіть будь ласка як я можу вам відплати? – Пролунала відповідь принцеси.
-Дуже просто, ніхто окрім твоєї родини не має знати в кого ти була і що тут робила, зрозуміло? 
-Але чому? – В голосі дівчини було чути здивування.
-Не знаю чи ти зрозуміла чи ні, але я маю відношення до вашої сім’ї, колись був наслідним принцом, я відрікся від престолу. – Розповідаючи чоловік підійшов виходу з печери дивлячись на море. – Правила наслідування для королівської родини коли на трон має сісти лише старша дитина не важливо якої статі, саме через це мого брата не дуже хотіли приймати королем, аж доки я не влаштував все так ніби я загинув. Магія дає мені змогу прожити довше ніж всі інші, але хто зна як поведе себе народ дізнавшись про те що я живий, саме тому нехай все залишається як є щоб в королівстві не було смути. Але вам допомогти я буду радий.
-Добре, я збережу все в таємниці. – Промовила Вікторія.
-Ну от і домовилися. – Повернувшись до дівчини відповів чоловік. – Тепер закрий очі тоді опинишся в палаці.
Послухавшись поради принцеса затулила очі вільною рукою, іншої міцно притискаючи пляшечку з зіллям до грудей. Здавалося б нічого не трапилося, аж доки дівчина не почула голос однієї з слуг палацу:
-Ваша високосте що ви тут робите? – Відкривши очі Вікторія зрозуміла що знаходиться в одній з комірчин палацу недалеко від кімнати батьків. Збагнувши це дівчина помчала до кімнати де знаходилася її матінка. Діставшись туди юна принцеса побачила королеву яка ледве дихала лежачи на ліжку та батька з братом поряд з нею. Ще поки ніхто не помітив її дівчина кинулася до матері та швидко щоб ніхто не зрозумів дала випити зілля мага.
-Вікторія? Що ти робиш? – Зіскочив з краю ліжка король кинувшись до доньки та завмерши за її спиною.
Декілька довгих хвилин нічого не траплялося і вже дівчина подумала що дарма довірилася для мага. Коли вже принцеса кинулася в обійми батька в пошуках втіхи зі сторони ліжка прозвучав слабкий жіночий голос:
-Обійми і без мене? - Всі повернулися до ліжка королеви та побачили що вона отямилася. Принцеса ще багато часу після того провела в кімнатах батьків розповідаючи історію своїх пригод. Король та королева були водночас нажахані, шоковані подробицями історії своєї сім'ї, але і горді за свою доньку.