Розділ 8. По вулиці Пушкіна, від історії радянського Казахстану до історії Казахського ханства

Я кілька разів ходив вулицею Пушкіна вниз від вулиці Гоголя. Причина була суто побутова - обідав тут у їдальні. Їдалень в Алматі багато, і це їдальні справжні, а не лише за назвою. Майже такі, якими вони були у СРСР. І які для українців мого покоління лишились у далекому минулому. В Україні до перебудови в таких їдальнях ми проходили з підносами вздовж роздачі, вибираючи собі салат, перше, друге та компот. Або чай. Можливо, ще оладки. З повидлом чи зі сметаною.

Не можна сказати, щоб все було смачно, але це було швидко (сотні людей встигали пообідати в одній їдальні за коротку обідню перерву) і недорого.

За моїми спостереженнями, їдальні в Алматі дуже популярні і в них завжди багато відвідувачів. Зрозуміло, що в меню, окрім традиційних страв, які називалися однаково на просторах всієї неосяжної, є й національні страви. Або, точніше, середньоазіатські. Їх, мабуть, навіть більше. Розраховуватися на касі можна як готівкою, у місцевій валюті, так і карткою. Термінали в Алматі є практично у всіх торговельно-громадських закладах, але не всі зчитували мою контактну картку «Приватбанку». Так що краще мати безконтактну карту. Або використовувати Play на телефоні.

У центрі Алмати є чимало пунктів обміну валюти. Курс у них відрізняється один від одного і від офіційного курсу, але не суттєво. Так, я здавав євро за 490 тенге коли офіційний курс був 491,92. Але на два години раніше в цьому ж обміннику євро можна було здати за 495 тенге.

Під час останньої своєї прогулянки вулицею Пушкіна я раптом подумав, що в русі в цьому напрямку (вниз, на північ) є якийсь символізм. Ніби переходиш від знайомства з історією радянського Казахстану до відкриття для себе історії Казахстану середньовічного.

Вулиця Пушкіна ділиться майже навпіл парком імені 28 Гвардійців-Панфіловців. Як сталося, що цей один із найкращих парків Алмати називається ім'ям міфу, придуманого та опублікованого в газеті «Червона Зірка» кореспондентом Василем Каратєєвим? Про те, що нібито 28 бійців 316 стрілецької дивізії біля роз'їзду Дубосеково відбили 16 грудня 1941 атаку 50 німецьких танків і за 4 години бою підбили 18 з них? Що вони всі загинули, але німецький наступ зупинили? Радянські школярі поіменно знали (принаймні чули) прізвища цих 28 героїв, оскільки прізвища друкувались у шкільних підручниках.

Журналіст Каратеєв вигадав і фразу, яку нібито сказав політрук Василь Клочков перед загибеллю: «Велика Росія, а відступати нема куди. Позаду Москва».

 У панфіливському парку в Алмати ці слова вибиті на центральній скульптурі монумента, зведеного тут у 1975 році, за часів Кунаєва. А вічний вогонь перед монументом горить і зараз. «Вічно», а не у свята.

Щодо міфу, то бій 16 листопада біля роз'їзду Дубосеково дійсно був, і в цьому бою справді загинули більшість (але не всі) з тих 28 панфіливців, яким за цей бій присвоїли звання Герой Радянського Союзу. Ось тільки загиблих там було не 28, а набагато більше - у бою брала участь вся 4-а рота 2-го батальйону 1095 р. полку, що входив до складу 316 дивізії. Тобто 140 бійців. З них загинула більшість, уціліло 20-25 людей. І позицію біля роз'їзду Дубосеково рота не втримала, німці їхню оборону «продавили». І 18 танків вони не підбивали, оскільки 16 листопада всі підрозділи 1095 полку разом підбили 9 танків. Чимало, звісно, але це полк, а не 28 бійців.

Сталінська епоха історія СРСР – це епоха міфів. За допомогою яких консолідували та направляли. Але хіба мало пройшло часу, щоб повернутися до історичної правди та здорового глузду? Адже якщо говорити не про 28 панфіливців, а просто про панфіливців, то це 11 тисяч жителів Алмати та Бішкеку, які воювали у складі 316 стрілецької дивізії. І 40% з них були казахи.

316 стрілецька дивізія була сформована в Алма-Аті в липні-серпні 1941 року, до її складу входили 1073 полк з мобілізованих жителів міста Алма-Ата, 1075 полк, укомплектований жителями Алматинської області і 1077 полк з мобілізованих жителів Киргизії. Великі втрати дивізія зазнала у першому ж своєму бою, який прийняла 16 листопада під Москвою, обороняючи волоколамський напрямок. А на четвертий день після початку боїв, 19 листопада, загинув і перший командир дивізії Іван Панфілов.

Пам'ятник бійцю цієї дивізії Герою Радянського Союзу Момишулу Бауиржану, який встановлено на вході до парку з вулиці Гоголя, на мій погляд більш доречний, ніж напис на центральній скульптурі монумента. Хоча імені цього офіцера й не було серед імен, які друкувалися у шкільних підручниках СРСР.

Що стосується самого парку, то він справді красивий і доглянутий. Кажуть, що цей парк відвідують найбільше жителів міста. Не знаю, чи це правда, але на площі в центрі парку дійсно було багатолюдно.