Розділ 2. Самотній українець у порожньому нічному аеропорту Варшави

Дві години ночі. Шенгенська транзитна зона варшавського міжнародного аеропорту імені Фредеріка Шопена - це приміщення завдовжки 700 метрів. Гейт 25, з якого вранці мав відправитись мій літак, розташований у північній його частині. Протилежного, південного кінця, я не бачив, він губився в перспективі. Але найдивовижнішим було інше: у величезному яскраво освітленому приміщенні в цей час, крім мене, не було ні душі. Принаймні я нікого більше не бачив.

До другої години недалеко від мене на лавці спав чоловік, який, мабуть, був працівником летовища. Лавки аеропорту Шопена – це три з'єднані разом стільця з перфорованого металу з полицею між ними. Поручнів між стільцями немає і на таку лаву цілком можна лягти, підібгавши ноги.

  Близько другої ночі чоловік прокинувся і пішов, і я залишився зовсім один. Лише іноді повз проходили працівники аеропорту.

В автобусі я подрімав, і тепер спати не хотілося. Тим більше, що до цього не сприяла й ситуація. Людина – істота соціальна, і самотність у великому просторі її турбує. І я читав новини. Про те, що сталося в Україні та про те, що сталося у Казахстані. В аеропорту імені «Шопена» є безкоштовний Wi-Fi та розетки для заряджання телефонів у зоні очікування кожного гейту. Підключатися до Wi-Fi потрібно приблизно так само, як це було в аеропорту Бориспіль - через відомчий сайт. Щоправда, тут зв'язок регулярно переривався, і треба було підключатися знову. В аеропорту Франкфурта Wi-Fi значно зручніший, там телефон одразу знаходить мережу, підключитися до якої можна в один клік. І зв'язок не губиться.

Усі магазини, кафе та інші заклади у нічному аеропорту були закриті, але працювали автомати з продажу напоїв. Поруч із гейтом 25 є туалет. І поруч із туалетом – душова кімната.

Близько третьої ночі приміщення аеропорту почали прибирати, з'явилися працівники. А згодом й перші пасажири. Спочатку в напрямку не шенгенської транзитної зони повз мене неквапливо пройшли двоє чоловіків середнього віку в чорних фраках і капелюхах. Потім до мене підійшов літній грузин, з яким ми трохи поговорили. Він летів у Кутаїсі і не знав, як пройти на посадку. Англійську й польську він, мабуть, знав не краще за мого, але російську трохи розумів.

Рейси до Тель-Авіва та Кутаїсі були першими цього дня, посадка на них проводилася з не шенгенської транзитної зони, яка розташована рівнем нижче. Але вихід на яку – із шенгенської зони.

Ще у 2018 році в аеропорту імені Шопена відмовилися відправляти та приймати літаки у нічний час, тому в транзитних залах уночі зазвичай порожньо. Хоча вони залишаються відкритими для пасажирів.

Пасажири вночі в аеропорту звичайно були, але вони перебували в залі реєстрації. До якої потрапляєш, входячи до будівлі аеропорту з вулиці. Там люди очікують на початок реєстрації на свої рейси та на початок оформлення багажу. А це приблизно за 2 години до вильоту літака.

Мені авіаквитки купувала туристична фірма. І поки я їхав з Києва до Варшави автобусом, вона ж зареєструвала мене на рейс онлайн та надіслала на електронну пошту посадковий талон. В аеропорту посадковий талон можна було роздрукувати, але це не є обов'язковим. Пройти в транзитну зону (в зону вильоту) і на посадку в літак можна без паперового талона, просканувавши штрих-код з екрана смартфону. Я багажу для оформлення не мав, тому в зону вильоту я вирушив одразу після того, як увійшов до будівлі аеропорту. За 6 годин до вильоту літака.

Ми стрімко входимо у смарт-епоху. Ще три роки тому при поїздці за маршрутом Київ – Варшава – Франкфурт – Алмати і зворотньо у мене на руках було б 10 паперових документів: 2 квитки на автобус, 4 квитки на літак та 4 посадкові талони. Тепер же у мене не було жодного, лише квитки та талони у смартфоні.

Ніч закінчувалася, людей в аеропорту ставало дедалі більше, відкрилися численні магазини та кафе. Відкрився Макдональс, працівник якого допоміг мені завантажити меню українською мовою. І розрахуватись українською банківською картою.