Подорож з Києва до Алмати. В сучасне і минуле

Передмова

                                                        «Світ - це книга, і ті, хто не подорожують,

                                                                            читають тільки одну сторінку»-

                                                                             Святий Августин

Можливість побувати в Казахстані в мене з'явилася завдяки парламентським виборам, які відбулися тут 19 березня 2023 року. Втім, не вперше - в Казахстані одного разу я вже був. І навіть прожив там понад рік. Було це наприкінці п'ятдесятих, коли мої батьки завербувалися на освоєння цілини. Рухала ними не романтика, і їхали вони не за комсомольською путівкою - втомилися від невлаштованості та злиднів і сподівалися на підйомні (разові виплати, які надавали завербованим) та інші обіцянки влади.

Мені тоді ледве виповнилося три роки, і в пам'яті залишився лише один спогад про перебування в Цілиноградській області - вода, що капає зі стелі. Була весна, сніг розтанув, і землянка, в якій ми зимували, почала руйнуватися.

Батько тим часом відбував строк у місцевій колонії. У нього виник конфлікт із місцевими, і він вийшов на ганок будинку і вистрілив у повітря з мисливської рушниці. Був, звісно, п'яний. Налякав. Отримав строк. Невеликий, але для матері проблеми місцевого побуту стали нерозв'язними. Тим більше, що з дому довелося перебратися у землянку. Яка навесні завалилася. І мати з трьома малолітніми дітьми повернулася до Кремінної на Луганщині. У місто, де я народився. У будинок, що мав тоді адресу вулиця Комсомольська, 7. Будинок був маленький, із земляною підлогою, яку кожного літа мазали сумішшю піску з конячим кізяком. З дахом, покритим соломою, який протікав при кожному дощі. Там, де зі стелі капало найбільше, стояли відра, в які збиралася дощова вода. Цього будинку давно немає, а на його місці у Кремінський побудовано РАГС.

  З того часу минуло понад 60 років. Батьки мої давно спочивають з миром, світла їм пам'ять. Понад 30 років я не живу в Радянському Союзі, громадяни якого в п'ятдесяті роки освоювали цілинні степи. Або принаймні намагалися їх освоювати. Сподіваючись перетворити Казахстан на світову житницю. Житницею Казахстан не став. Більше того, сьогодні країна не забезпечує навіть своїх потреб у продуктах харчування. І залежить від зовнішніх поставок продовольства.

Понад 30 років я є громадянином незалежної України. І останні роки моя країна та Казахстан віддаляються один від одного. І політично, і ментально. Але поки що моїм співгромадянам немає потреби оформлювати сюди в'їзну візу. Немає й вимоги обов'язково мати для в'їзду страховий поліс, а в невідкладних випадках допомогу безкоштовно нададуть місцеві медики. Це завдяки тому, що обидві країни колись перебували у СНД. Абревіатура, в Україні вже майже забута.

Перебувати на території Казахстану українці (також як росіяни та білоруси) можуть не більше 90 днів протягом 180 днів. Законодавством при в'їзді передбачено заповнення міграційної картки, але на прикордонному контролі в аеропорту Алмати мені її не видали і я нічого не заповнював. Повідомив прикордоннику мету візиту, і все. Не вимагали її і під час вильоту з Алмати.

Необхідне зауваження щодо назви міста: Алмати на казахській мові означає яблуневий, а Алма-Ата – це два слова – яблуня та дід. Офіційний Казахстан використовує перший варіант, а в Росії досі говорять Алма-Ата.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше