16-17 Глава

Глава 16

Знову цей клятий кольоровий шум в очах. Картина розпадається, наче відеогра, яку ти так багато грав, а вона заглючила на найцікавішому місці.

Світловолоса дівчинка 10 років біжить вздовж зеленого саду, скоріше схожий на ферму її батьків. Легке весняне плаття розвіював вітер, ніс її на крилах дитячої віри та любові. Дитячий сміх охоплював весь сад. Голубе небо, сонячне сяйво, освітлює милі веснянки дівчинки, яка грається з кимось у хованки.

— Рахуй до десяти!

Пронизував кожен куточок саду цей запах майже спеченого яблучного пирога, який готувала мама неподалік на кухні.

Батьковий загрубілий, але наповнений ніжності голос повільно відраховував назад, даючи дівчинці час заховатися.

Вона бігла, далеко бігла, якнайдалі, щоб заховатися.. Але щось не так..

Сонячне сяйво зникло, наче його і не було.. Чорнезні хмари накрили, замінили вічно голубе небо.

— Тату!? — дівчинка гукає тата, але тепер немає, ані саду, ані тата.

— Тату! Мені страшно! Тату!

Яблуньки, груші та інші дерева перетворилися на страшні застарілі дуби з тріщинами, які розсипалися майже на очах. Тільки десь далеко, маленька дівчинка чула:

—Лінет.. Лінет! Я тут! Ходи сюди! — Це був голос тата.. Потім сестри, мами, друзів..

— Лінет! Чуєш! Лінет! Де ти!?

Дівчинка біжить, але стоїть на місці, оглядається, але все навколо однакове. Вона верещить, але її ніхто не чує, наче вона одна, одна покинута і забута, приречена на загибель.. Однак все ж вона не одна самісінька.

— Де світло? Де сонечко? Чому прийшла темрява?

— Немає темряви, яка зможе затемнити світло, яке є всередині тебе…Чула таку цитату?

— Тату, це ти?

Перед дівчинкою стояв дорослий чужинець з розмитим обличчям.

— Привіт, голубонько, тобі допомогти?

— Де мій тато? Де мама? Де я?

— Ти неподалік від того, що шукаєш. Тільки збилася з шляху. Загубилася..

— Я боюся..

— Не бійся. Це притаманно людям. Губитися для того, щоб знайти шлях.

— А як таке можливо?

— Коли ти губишся, то це час для роздумів та самоаналізу. Скажімо, це так звана пауза, зупинка, для того, щоб переосмислити все навколо тебе.

— А якщо я залишуся тут назавжди?

— Голубонько, бути собою — це найкраще, що ти можеш зробити. Відчувати серцем. Дозволити собі жити, та інколи, дозволити течії нести у свій напрямок. Просто дозволь собі поставити ціль, мету, отримати натхнення, та видихни з спокоєм.

— А якщо я не зможу?

— Найбільша перешкода до будь-якого успіху — це не загубленість, а власне, сумніви у наших силах.

— А якщо тато мене не знайде? Колись так було.. Або буде.. Я не знаю.. І я помру..

— Якщо ти зневірилася  у комусь одному, не варто через це карати іншого. Ти навіть не уявляєш настільки ми всі різні. Втратити здатність любити, вірити чи довіряти — оце справжня смерть.

Незнайомець підійшов до юначки, взяв за руку і почав вести вздовж лісу, де ще нещодавно була стежка.

— Тату.. Що я зробила не так?

— Ти робила все цілком правильно, якщо ти тут. Цей етап пройдений. Любонько, — чоловік нахилився до меншої і обійняв її, — наш земний час дуже обмежений, і з кожним твоїм роком, він ставатиме все менший, тож не витрачай його, живучи чужим життям. Щоб жити своє життя — потрібно бути сміливим, саме таким належить сильна доля.

— А якщо навколо так темно, і всередині твоє світло стухає, то як знайти Полярну зорю, яка виведе тебе?

— Коли навколо буде геть темно. Підійми голову угору, бо саме у такий час, зорі світять найяскравіше, от побачиш.

— Хто ти?

— Я..

Глава 17

З-за кущів видався звук…Явилося досить вже знайоме обличчя. Русяве розпатране волосся з неоново-фіолетовими волосинками попереду. Дівчинка була досить «потягана» життям у прямому сенсі слова. Понищений корсет, брудні чоботи і розтерта на все обличчя помада.

Еммі досить чуттєва дитина. Якщо вона бачила, що комусь погано чи хтось у біді, то вона була готова допомогти, у відмінності від Лінет, яка соромилася цього чи боялася, без зрозумілої на те причини.

— Тобі допомогти? — Запитала Еммі.

П’яне тіло без душі колихалося зі сторони в сторону, йому і вітру не потрібно було. Як тільки дівчина роззявила рота, щоб промовити хоч слово, убік Еммі линув шлейф перегару.

— А чим ти мені вже допоможеш? — потерла око, на якому і так вдосталь була розтерта туш.

— Як тебе звати? — Еммі похлопала на місце біля себе, натякаючи, що дівчина може сісти.

— Лада, — важко видихнула.

— Гарне ім’я, назвали в честь слов’янської Богині любові та сім’ї.

Лада істерично розсміялася і заперечила:

— Так, тільки у моєму житті, ані одного, ані другого.

— Чому так?

Лада витерла носа, згорбилася і сперлася руками на лавку.

— Коли дітей називають такими іменами, як Вікторія (перекл.перемога); Любов; Віра;Лада (перекл.симпатична/хороша); та схожими, то пророкують їм таку ж долю. Як корабель назвеш, так він і попливе. Але схоже, мій корабель мав тріщину на дні. — дівчинка потерла своє миле обличчя, яке й до того було вкрите брудом, і заплющила очі. — Вода наповнила каюту капітана, там його ж і потопила. — закінчила співрозмовниця.

П’яних досить легко зчитати. Знаєте як? Коли людина нетвереза, то у ній проявляються ті риси, які вона придушує у повсякденному житті. Наприклад, якщо хмільний агресивний, то ця людина придушує злість у тверезому стані. Коли особа має сильну сексуальну збуджену тягу, то вона пригнічує у повсякденному житті свої бажання, почуття, кохання. Якщо ж людина стає надто самовпевненою, то вона в простому житті дуже невпевнена у собі та інше. Під час алкогольного сп’яніння ми відкриваємо те, що пригнічуємо у нормальному стані.

— Невже у капітана не було шлюпки? — Запитала Еммі.

Лада здивовано підняла очі, наче ніколи і не думала про це.