1-2 Глави

 «Світ ділиться на чорне і на біле.Людина – це щось проміжне,

яке здатне бути «підкореним» та «підкорювати».»

Автор слів: Victoria Wolf (Вікторія Піцак)

Подорож Європою

  Глава 1

 Еммі вперто хотіла потрапити до Парижу, напевне, це її щоненайбільша мрія. У її 14, кожна річ  була досить абстрактна, та барвиста, все навколо мало величезний сенс, і батьки покладають надії, що це пройде із часом. Знали б вони, як помиляються .

 Якщо на публіці вона почувалася досить невпевнено, то з пензлем у руках, дівчина створювала дива, незважаючи на те, що картина була неідеальною. Хоча, поняття «ідеальне» завжди було у кожного своє. Люди інколи настільки сильно переконані у тому, що їх «Ідеальне»— це ідеальне під приводом самого Господа, що самі ж розпочинають війни, наче Дияволи. Хіба це не парадокс?

  Еммі була переконана, що Подорож Європою – це ліки від усього:занудства батьків; втеча від сірих книг, та не більш кольорових людей навколо.

«Саме тут я знайду сили, і те, що заповнить пустку усередині»,- казала вона останні три роки.

 Про яку пустку говорила Еммі, вона і сама не до кінця кумекала. Напевне те, що вона відчувала, просто не вміла пояснити. Хоча не думаю , що є слова, які зможуть передати те, що сидить глибоко у серці, і гризе, наче щур, який заліз без дозволу на кухню, і намагається навести свій лад.

  Ще б кілька років тому, Еммі сказала, що збирати валізи— це задоволення для будь-якої людини. Поки сама не почала це робити. Серед купки мотлоху немає нічого вартого уваги для поїздки. «А якже туфлі», «туфлі? Серйозно? Куди ти в них зібралася»,- запитувала мама. «Еммі, ти їдеш відпочивати, чи шукати потенційну можливість для перелому ноги?»

  Здавалось, що під час збору валіз, всі речі мають знаходити своє місце, проте тільки дівчина знала своє місце, на відмінно від усього, що знаходилося у кімнаті.

  Нещодавно куплена коричнева валізка тріщала по швам,здається, якби вона мала рот, то так і кричала  : «Еммі, та навіщо тобі десять вечірніх суконь! Еммі, який купальник, на вулиці весна, Еммі, навіщо тобі 3 щоденника із собою…Ем…Еммі!»

  Тільки голос матері,який кликав на вечерю, зміг вгамувати дівчину.

 Знову цей гороховий суп,який Еммі так не любила, не те що не любила, а просто ненавиділа. «Їж, бо це корисно,Еммі,чому ти така неслухняна?».

 «Хто сказав, що це корисно?» — Кожного разу прокручувала собі у голові, потріскуючи ложкою по загустілій рідині, яка здалеку нагадувала суп.

 Для підлітка найстрашніше почути : «Треба! Бо я так сказала! Треба!», кому треба? Чому треба? І що з того? На ці питання ніхто не в змозі дати тобі чітку відповідь.

 Якщо людина живе тільки за правилом «треба», то в кінці кожного дня, їй вже нічого не потрібно,ані кохання, ані життя загалом.

 Наступного ж ранку,Еммі проснулася у піднесенні. Сьогодні вона їде у подорож Європою. Супроводжувати її буде старша сестра Лінет.

 Лінет Пелтроу, 22-річна, амбітна та старанна студентка медичного університету, у Оксфорді. Лінет завжди була ідеалом дитини для сім’ї Пелтроу. Еммі завжди казала: «Ти була народжена для того, щоб виправдати батьківські очікування,втілити ідеал,який дратуватиме всіх навколо». Під цим молодша сестра не мала на увазі — як втілення справжнього ідеалу, а як той,стереотипний ідеал,який очікують побачити батьки,бабуся Роуз, яку вони бачили раз на рік, та для тітки Гелен, яка мала трьох дітей, роботу на заводі, і ще чоловіка,який регулярно випивав; але далеко не те, що хоче побачити сама дитина. Інакше кажучи, це стандартний герой у грі, коли ти не знаєш, кого придумати.

 Лінет в жодному випадку не була поганою, зовсім навпаки,Еммі нею пишалася. Просто сама Лінет не мала відчуття власної думки,незалежності чи протесту. У ній панував перфекціонізм, та невідворотнє відчуття підкорення комусь, інакше кажучи,нічого з того не вийде.

 Лінет боялася своїх почуттів до чоловіків, та намагалася їх всіляко уникати. Хоча ще з 17 років, єдине, що дівчина чує, це те, що їй варто вийти заміж та народити дітей, бо така важка доля жінки. «Тоді навіщо було навчатися?»,-весь час запитувала її молодша сестра, «Щоб просто затруїти свої уміння чужими бажаннями?».

Глава 2

 Внутрішнє протиріччя Лінет повільно засмоктувало її,наче багно. Маніакальне бажання дівчини бути кращою версією себе,але знецінення якостей, які її прикрашають; порівняння себе з кимось, а не з собою минулою — це все стало важким молотком, який так і висів над головою, й штурхав за кожну (на її думку) поразку. Можливо це і стало  «струсом мозку» для дівчини,який вона жваво відмовляється лікувати. Це як залежність, септо наркотична чи алкогольна. Проблему вирішити можливо, але тільки тоді, коли визнаєш її, подивишся їй у вічі, та викличеш на дуель. Хто сильніший — той і переможе, Еммі обожнювала казати: «Життя — це природний відбір,той, хто сильніший,той виграв…»

 Еммі у поспіху дозбирувала свій рюкзак, кидаючи туди різне печиво, водичку і ще якісь дурниці.

 Лінет, як справжня аристократка стояла біля дверей, поправила свій годинник, демонструючи своє обурення щодо Еммі,яка довго збирається.

­­­—Еммі! Скільки можна?Ми через тебе пропутимо літак! — дівчина ледь стримувала своє невдоволення, та додала: — Я вже ледь себе стримую..

—Якщо ти себе стримуєш, то боюся розчарувати, що в тебе погано виходить..

Дзленькіт замків чорної оверсайз шкіряної куртки різав вуха старшій. Поки Еммі бігла, довгі,широкі небесного кольору джинси встигли забруднитися маленькою краплиною жиру.

—Ем!

—Та я готова!Все! Можемо вирушати! —Еммі роздратовано вилетіла із будинку, де провела все своє життя.