Подорож в Країну Мрій

   – Привіт! Як справи? Завтра їдеш в місто? – безтурботний голос сестри не передбачав нічого доброго.

    – Так, напевно, – з тих пір, як я зрозуміла, що моя сестра – інопланетянка, я «фільтрувала» кожне слово, бо не знала, що від неї чекати.

    – Давай зустрінемося в МакДональдзі близько десятої. Треба поговорити, – повідомила вона тим же металево-спокійним тоном.

    – Добре, – я погодилася, бажаючи швидше покласти слухавку.

    Гублячись в здогадках, що цього разу хоче "висока інопланетна технологія", з важким серцем ішла на зустріч. На свій подив, виявила, що сестра виглядає майже задовільно. Ніяких антен на голові, вуха нормальної форми і одягнена в досить пристойну одежу нашого земного зразка. Хоча, це може бути вдалим маскуванням. Інопланетне походження видавала  лиса голова і дивне татуювання схоже на дракона. Я не змогла втриматись, щоб не поцікавитись, що воно означає. Сестра пояснила, що це – символ переродження. Це лише підтвердило мої здогадки щодо інопланетян. Цікаво, куди вони поділи мою справжню сестру?

    – То чого ти прийшла, Аліно? – я не хотіла зволікати. Останнім часом вона не поспішала зі мною спілкуватися.

    – Мені потрібна твоя допомога в одній делікатній справі, – понизивши голос, відповіла сестра.

    Я не здивуюся, якщо вона зараз попросить полагодити її корабель.

    – Хочу продати наш сімейний будинок.

    – Навіщо? – з подивом запитала я.

    – Мені потрібні гроші.

    – Ти летиш на Марс? – у моєму голосі відчувався сарказм.

    – Та нікуди я не збираюся летіти! Хочу відкрити свій ресторан.

    – Який ще ресторан? – я ледве не вдавилася чізбургером. Аліна ніколи не вміла готувати і не була гурманом. До чого тут ресторан?– А де житиме мама, якщо ти продаси будинок?

    Жах! Краще б вона полетіла на Марс. Мені було б спокійніше. У мене хоча б з'явилася надія, що моя справжня сестра незабаром повернеться.

    – В тебе, звичайно. А де ж іще? – безтурботним  тоном заявила вона.

    – А мама згодна? – продовжувала я дивуватися.

   – Вона ще не знає, – уплітаючи гарячий пиріжок, пробурмотіла Аліна, – впевнена, що з нею проблем не буде.

   Я пила кока-колу і намагалася зрозуміти, що відбувається.

   –  Подумаю і зателефоную , – сказала я, встаючи з-за столу, – а зараз,вибач, мені треба бігти – багато справ.

   Я вийшла з ресторану і попрямувала на зупинку. Потім сіла у маршрутку і розробляла план дій. Коли підійшла до будинку, зрозуміла, що вдома нікого немає. Це вселяло надію. Відчинила двері власним ключем і піднялася в кімнату Аліни. Що мені потрібно шукати? Якусь зачіпку... хоч найменший натяк на присутність інопланетної технології. Перевернувши вверх догори усю кімнату, майже втратила надію щось знайти. А можливо, вона не інопланетянка? Можливо, вона просто вступила в якусь секту, чи захопилася хитромудрим вченням  "брахма-драхми"? Я перебирала в голові тисячі різноманітних варіантів. Зосередившись, намагалася думати, як сестра. Що вона любить? Сон, косметика, цікава книга... Так, справді! Книга! Кинулася до полиці з книгами. Аліна дуже любить фантастику. Стівен Кінг, Роберт Шеклі, Ларрі Нівен... а це що? Книга була без назви і автора. Пошарпана темно-синя палітурка з надгризеними кінчиками, більше схожа на записник. Це був старий телефонний довідник. Я перегорнула пару сторінок і хотіла поставити на місце, та раптом побачила, що один номер  підкреслений. Це здалося мені дивним. Набрала загадкову комбінацію цифр і довго чекала. Нарешті під звуки чарівної мелодії милий жіночий голос сказав : « Вітаємо в Країні Мрій!» Після цього почувся істеричний моторошний сміх. Я поклала слухавку і вийшла з кімнати. У передпокої помітила букет квітів, який стояв у вазі, схожій на улюблену мамину вазу, що я колись в дитинстві випадково розбила і дуже про це жалкувала. Пам’ятаю, як хотіла, щоб ваза якимось чином склеїлася. «Цікаво, де мама купила її?», – подумала я і зачинила за собою двері. На вулиці звернула увагу на різнокольорові троянди, які росли під вікном. Давно збиралася їх посадити, але весь час щось заважало. Невже мама сама їх посадила? А чому я раніше їх не бачила? Мабуть, рідко сюди приходжу. На зупинку під’їхав великий комфортабельний автобус. Невже наш мер нарешті закупив нові автобуси? Ніхто не стояв. Половина місць були вільні. Дивно … І це в час пік. Я сіла біля вікна, одягла навушники і включила музику. Автобус їхав так плавно, ніби замість доріг було скло. Невже і дороги полагодили? Але ж сюди я їхала, як на коні. Перервавши свої роздуми,  озирнулася навколо. Може це не міський автобус? Куди їдуть усі ці люди в маскарадних костюмах? Я запитала жінку, яка сиділа попереду в костюмі сови.

  – Хіба ви не знаєте? Сьогодні ж День народження Великого Чарівника. На Центральній   Площі буде свято, – відповіла вона.

   – Якого ще чарівника? – здивувалася я.

   Замість відповіді жінка-сова подивилася на мене, як на божевільну. Мені стало не по собі. Що все це означає? Гублячись в здогадках, вийшла разом з усіма на Центральній Площі. На місці фонтану був зведений великий храм, зовні схожий на півкулю. Звідки він тут узявся? Увесь розцяцькований люд суцільним потоком ішов туди. Мене розпирало від цікавості, тому я попрямувала в напрямку потоку. Великий і просторий храм був завішений різнокольоровими кульками. В центрі стояла статуя горбаня у високому капелюсі і широкій накидці, а біля неї стіл, накритий золотою парчею. «Мабуть, жертовник», – подумала я. Люди підходили і клали на стіл подарунки. Вони тут же зникали, як після змаху чарівної палички. Біля столу знаходилася табличка : « Поклади – замов – отримай». Я оглянула себе і тільки зараз помітила, що одягнена в костюм троянди, тож відірвавши одну пелюстку, поклала її на стіл. Пелюстка зникла, а через секунду знову з’явилася. Біля неї лежав папірець з написом : « Не прийнято». Повагалася ще кілька секунд і зняла перстень. Він не повернувся. Що робити далі? Кому відкрити свої бажання? Я пішла за натовпом. З лівої сторони стояли кабінки. Люди по черзі заходили в них, коли на табличці з’являлося слово «ВІЛЬНО», але з них ніхто не виходив. Черга дійшла  до мене. Спочатку в кабінці була суцільна темінь, потім ввімкнулося занадто яскраве світло і грубий чоловічий голос запитав: