Книга 3 Глава 22

XXII

П'ятиліток уже йшов просто на коня, залягаючи під кожним ку-щем і розпалюючись чимраз яріше. З коротких стрибків, що долітали до його слуху, він урозумів, що кінь був стриножений і твердо поста-новив будь-що-будь ззісти його — такий кінь не міг не оборонятись, ні тікати.

П'ятиліток перейшов галявинку до останнього дубового кущика і ліг у цьому кущі. Кінь стояв непорушний і тільки дико сопів та хар-чав. Далі чекати було непотрібно і п'ятиліток вийшов з куща.

Саме тоді селянин Черепаха вийшов з кумової хати перевітри-тись і виригнути ту частину горілки, що вже не давала йому сидіти і хилила ноги його на сон.

П'яний, як ніч, він підійшов до підводи і звичним жестом пома-цав по рядюзі, перевіряючи чи всі речі на місці. П'яний, як дим, він проте одразу завважив, що немає торби з вівсом.

На одну хвилинку він замислився. Перший проєкт у нього був такий: піти й провалити череп кумові пляшкою, щоб не крав вівса. Але селянин Черепаха добре і п'яно пам'ятав, що хазяїн Клим не ви-ходив з хати.

Ясно було — хоч у голові все йшло обертом, хоч зорі налазили одна на одну, хоч у воза скрізь були колеса, колеса й колеса, на які він поспіль тричі налітав коліном — ясно було, як тверезому вдень, що овес украв вірний кінь Володька.

Отже селянин Черепаха заніс руку з порожньою пляшкою над свою голову і, балянсуючи немов на цирковій линві, спробував дійти до вірного коня Володьки.

Коли він виринув з глибокої тіні на місячне гало, він спостеріг, що вірний кінь Володька не їсть, а застиг у дикій жахливій позі, коло нього ж недалеко лежить здоровенний сірий собака.

Цей факт поклав край його ваганням. Собака не міг украсти овес, це правда, але навіщо ж карати свого вірного коня Володьку, коли можна скарати чужого сірого собаку.

Це було настільки очевидно, що селянин Черепаха розмахнувся пляшкою і пустив нею в собаку. Хльось! боляче рубонула вона по ре-брах. Собака стрибнув і зник з очей. Ні звука! Селянин Черепаха на-віть почав сумніватись, чи він його влучив. Удар був здоровий, але собака не заскавчав. Чому не скавчав собака? Селянин Черепаха за-мислився. Його допитливий розум не полюбляв невирішених про-блем. Він узявся до проблеми досконально.

Попереду він виригав на траву частину горілки разом з непере-травленими шматками кислого огірка і всяким капустяно-буряковим хоботтям. Він удивлявся пильно в вириганий матеріял, але там не знаходив рішення проблеми про мовчазного собаку.

Підвода з шістьма колесами, вірний кінь Володька з шістьма но-гами і двома головами, зорі, що налазили одна на одну, як горобці — все це були чудові конкретні факти, але і в них не було сліду до про-блеми мовчазного собаки.

Селянин Черепаха одригнув ще частину горілчано-огіркового крюшону, і стало ясно, що без горілки цю справу не розбереш. Отже він, посварившись кулаком на підводу, на коня і на зорі, повагом по-дався назад до хати.

Тим часом п'ятиліток біг, не оглядаючись, до лісу.