Подорож ученого доктора Леонардо

Книга 3 Глава 7

VII

У кущах, де метушилися люди, уже завмер остатній відгомін Перейрової ходи в тартарарах і деркач оце доїдав синього жука; була тиша, голос крижачки почула прекрасна Альчеста.

– Слухайте, слухайте! – гукнула вона дзвінко і ясно. – Що це за звук? чи то не цей нещасливий еспанець крехче від зусиль, землею видираючись з темних жахливих тартарар на ясний світ вечірній?

– То жаба, – пояснив добрий древонасадець. – Жаби родяться з землі, от як овес, або пшениця після дощу, хоча ніхто їх не сіяв. Жаби крехчуть перед дощем, бо знають, що в дощ народяться нові жаби і буде їм весела кумпанія.

– Ні, то не жаба, – сиплим шепотом трудно вимовив студент Пе-ребийніс. – Я знаю, що це. Дайте мені вашу рушницю. Один, два, три, чотири, сім, одинадцять, – порахував він мідні патрони і взяв з рук доктора Леонардо непотрібну тому берданку.

Ще зміни, надзвичайні зміни в природі не дійшли до свідомости грубого людського орґанізму, і студент Перебийніс не міг їх відчути. Але короткий звук з крижневого озера пронизав йому вуха як клич архангельської сурми. З-за халяви він вихопив фінського ножа і ки-нувся до кущів. "Не пускайте його, що він хоче!" – кричала, мов чай-ка, прекрасна Альчеста, що до неї любов стільки поруйнувала моло-дих доль. Але доктор Леонардо ніжно взяв її за неповторні плечі, лег-кі на око і важкі, як нагрітий сонцем виноград, у його руках.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше