Книга 2 Глава 1

КНИГА ДРУГА

I

Коли вчений доктор Леонардо і його майбутня коханка, прекра-сна Альчеста, через цілий день мандрувавши до Слобожанської Швайцарії, надвечір увійшли низенькими дверима у біле слобожан-ське шале,* сиріч хату, то і читач наш, і читачка, і я сам були переко-нані, що скінчилася довга подорож доктора Леонардо, що його май-бутня коханка, прекрасна Альчеста, зробилася під покровом ночі його теперішньою коханкою.

Там, у хаті колишнього леґендарного дроворуба, а теперішнього древонасадця, одночасно з тим мало відбутися законіння нового жит-тя у череві прекрасної Альчести.

Але того не було. І не було саме через корінну ріжницю, що іс-нує наперекір сучасній науці, межи людьми і іншими тваринами, на цій землі сущими.

Святі отці покладали цю ріжницю в несмертельній душі, яка жила за часів тих святих отців тільки в людському тілі та не жила в тілі тварин, русалок, мавок, лісовиків, чортів, чортиць, домовиків і іншого нaceлeння землі, яка й сама мала за тих часів форму не округ-лу, а пласку на манір млинця в морській сметані.

Та з того часу, як граматисти з’ясували, що бик, кінь і бегемот суть істоти одушевлені, як русалки стали служити за машиністок, лі-совики — за лісоводів, а чорти стали служителями живої церкви (що з’ясовується в проклямаціях, виданих у Слобожанській Столиці свя-тими отцями), ця ріжниця геть затерлася, бо самі святі отці нездольні тепер сказати, в якому тілі може перебувати несмертельна душа, а в якому вона перебувати не може.

Граматисти, що прийшли на зміну святим отцям і, намість про-блеми про число янголів на вістрю голки, висунули проблему про ви-їдене яйце, а також про те, чи писати треба "клуб", а чи краще писати "клюб", беручи на увагу, що англійці, вигадавши це слово, зовсім не-правильно й безсовісно вимовляють його "клаб", покладали ріжницю межи людьми й тваринами в тім, що люди можуть балакати, а твари-ни цього дару не мають.

Але осли, папуги, павіяни, сороки і вонючки, складаючи біль-шість самої великої корпорації граматистів, написали стільки статтів та книжок і сказали стільки орацій та промов на тему про виїдене яй-це, що стало зовсім ясно, що тварини мають дар слова, усного і дру-кованого.

Отже, й ця ріжниця межи людьми та тваринами виявилася нере-альною й несущою. І насправді зовсім не було б тепер способу одріз-нити тварину від людини, коли б не одна маленька обставина.

Ця обставина не дозволила докторові Леонардо закінчити в ту ніч свою подорож і полюбити прекрасну Альчесту остаточно і повно, бо Альчеста була людина.

У тварин же ця обставина, навпаки, не лише дозволяє любов, а ще й сиґналізує й стимулює епоху любови, що знає кожен, хто бачив по весні у ярах собак чи бував на злучному пункті для коней.