Книга 1 Глава 11

XI

Данько гарячково схопився і ледве стримав себе, щоб не побіг-ти. Фантастична сподіванка важко упала з зайцем на землю. Дуга рів-но й розмірено йшла вперед. Ніхто навіть не підійшов до середнього, ніхто не гукнув, знову усі йшли розмірено і рівно. Десь далеко край неба манячила покинута гарба коло чорних заокруглих куп хліба.

— Родольфо, — сказав Данько. Рудий сетер схопився й став, по-вернувши до друга голову.

— Сюди, — рішуче сказав Данько. Повний мисливського запа-лу, рудий Родольфо підбіг до стрільця.

— Слухай, Родольфо. Слухай уважно, бо нам з тобою тепер не-переливки, як каже український народ, коли зверх звичних і нормаль-них тягот і бід доводиться йому зазнати ще й якоїсь, у пляні неперед-баченої біди.

Наше становище можна було б коротко схарактеризувати в та-кий спосіб: нас женуть і гнатимуть аж до ночі. Коли до ночі нас не спіймають, то ми врятувались. Коли до ночі нас спіймають, то мене, Данька Харитоновича Перерву, уб’ють, а тебе, рудого сетера Родоль-фо, продадуть десь у великому місті, де ти поза всяким сумнівом ма-тимеш на виставках золоті медалі щороку.

Так, рудий друже Родольфо, ти матимеш щороку золоті медалі, але ти втратиш свого друга й товариша Данька Харитоновича Пере-рву. А в жилах твого друга, любий Родольфо, очевидно, тече ще якась інша кров окроме слов’янської. Бо ти ж знаєш, що я б’ю тебе тоді й тільки тоді, коли ти на це заслужив.

А той козак, що буде тобі, о Родольфо, за хазяїна і друга, битиме тебе в таких випадках. По-перше, коли він не влучатиме в дичину — це раз. По-друге, коли він посвариться з жінкою — це два. По-третє, коли він будe п’яний — це три. У перших двох випадках він битиме тебе нагаєм, чи гарапником, а в третьому просто буде гатити в твоє обличчя чоботом, стараючись влучити в ніс.

Отож, любий друже, я рішучо раджу тебе негайно податись до-дому, обминаючи по дорозі всіх знайомих і незнайомих людей. Че-кай!

Данько написав на ходу скілька слів на папірця і прив’язав до ошийника Родольфо.

— Додому! — скомандував він по цьому. Родольфо стояв, вага-ючись. Він сподівався, що друг, може, ще перемінить постанову і до-зволить зостатися з ним.

Але Данько став одв’язувати від пояса ремінячку.

— Додому! — повторив він. Родольфо одійшов на пару ступнів і знову спинився. Тоді Данько підбіг до нього і, що мав сили, оперіщив його ремінякою. Родольфо зойкнув і подався геть.

Данько знов оглянувся назад. На справі з Родольфо він утратив метрів двадцять. Фігури побільшали і з чорних зробились колірові. Данько зняв патронташа і високо підкинув його вгору. Два запасні набої він полишив у кишені і пішов уперед.

XI

Ах, дерево у пам’яті глухій,

Що винеслось над обрій давніх літ

І так у полі зорянім заснуло.

Немов не зорі то були, а деревій:

Райдеревом розкинувся над світом

І подолав полин, і переміг перій,

І виріс в іґдразил,

— Морями, хмарами і снами оповитий.

Те дерево в дитячий край веде,

В туман, що закипає над рікою,

За ті горби, що десь за ними ген

Маює тайна і розтане знов,

В жита, що їх хорунжий вітер

Жене за ті горби зустрітися, любов,

З тобою.

— Під деревом, що стало серед літа.