Глава 13

На диво нас пропустили швидко й без претензій та обшуків. Мабуть “спонсор” має хороші зв’язки. Ми приїхали до трьохповерхового будинку за містом. Мене поселили у кімнаті. Той день й наступний я провів у будинку під наглядо охоронця. Так, до мене приставили охоронця. Я взнав, що крім мене є ще кілька людей, що також подорожують у сімс.

Хоча це було логічно. Не для одного Едгара усе робилося. Ех,  я знов згадав про Едгара. Саме він мав бути, а не я. Але доля вирішила інакше.

На третій день мене почали перевіряти.

– Was für eine hohe Rate! Du hast gesagt, dass 8.3! – Промовила жінка, що перевіряла мене. Мабуть, це німецька мова.

Данило звернувся до хлопця, що стояв поряд. Мабуть, що це був перекладач.

– Что она говорит?

– Здивована якимсь показником, бо ви казали, що показник 8,3

– ГДР? Какой он у него? Спроси!

Перекладач не встиг заговорити, як жінка сама відповіла йому:

– Seine Zahl ist neun ganze und ein Zehntel 

– Сколько? Переводи!

– Дев’ять цілих і одна десята.

– Но… Как? Как!? - Він був дуже здивований. М’яко кажучи. – Ты замечал что то странное? Необычное? Интересное? – Він й справді був дуже здивованим.

– Ні. А хіба це погано, що ГДР росте?

– Це.... Неможливо! Ми не розуміємо як воно в тебе росте. Цього не може бути. Ми не звернули увагу, коли воно в тебе виросло з 8,1 до 8,3. Був хлопець, у якого після першого разу ГДР збільшилося з 7,4 до 7,5. Але так сильно - такого ще не було! На цілу одну одиницю! – Відповіла на моє питання Світлана.

– Що таке ГДР?

– Не важно. – Грубим голосом втрутився у нашу розмову Данило.

– А я хочу знати! Я хочу знати все! Ті у кого низьки…

– Я не собираюсь тебе отчитываться! Ты не мой босс, не мой… Да ты вообще никто для меня! – Почав кричати цей ненормальний.

– Я ніхто. Ніхто! То може ви, пане Вадимовиче, ляжете у… Невідому хрінь, чере яку я попадаю хтозна куди. Га? Може…

– Сосунок, ты не тявкай. Твой гроб ещё не готов, могила не вырыта.

Мені дуже хотілося дати йому по знахабнілій морді. Та я втримався.

– Kein Grund zu streiten. Zachary muss schon gehen.

– А эта с*чка чего хочет?

– Свою мамку так називати будеш!

Він повільно розвернувся до мене.

– А я вижу жить то тебе надоело…

– Он-нна(заікається) хоче, аби ми не сварилися. І каж-же(заікається), що Захару вже пора. – Втрутився перекладач.

– Пора. Уже пора. Давно пора! Но пока мы его убить не можем. Так что ты пока что опять отправишься в этот … мир.

Він так спокійно говорить про мою смерть. Якийсь він ненормальний - точно. І чого це я тим “конкурентам” не здався? 

– А вона знає, як ти її назвав?

– Закрой ротик и вытри молочко с губ.

Я колись вчив німецтку, тож вирішив розповісти їй. Але швидко викинув цю ідею з голови. Точніше ідея хороша, а от її виконання - неможливе. Я навіть її слова не зрозумів. Сказати їй щось самому я точно не зможу.

Мені довелося “з поразкою” повернутися до своєї кімнати