Глава 3

Видно процес переміщення вплинув на мене не дуже добре. Я тумано пам'ятаю як я лягав у дивну штуку, ще щось було, якийсь шум, біль.
А тепер усе біле. Зате я можу мислити. І тут я зрозумів що не відчуваю тіла. Мені стало не по собі. Й тут я почав бачити  написи.
ВИСОКИЙ РІВЕНЬ СТРЕСУ. ПРОШУ ВАС ЗАСПОКОЇТИСЯ.СКОРО ВИ ОТРИМАЄТЕ ТІЛО. ДОЗВОЛЬТЕ НАЗИВАТИ ВАС НА "ТИ"
Це що таке? А як я це скажу?
ПРОСТО ДАЙТЕ ЗГОДУ 
Даю згоду. Хоча останній раз коли я погодився вилізли мені боком. Тепер я невідомо де і як. 
ДЯКУЮ ЗА ДОЗВІЛ.
Та нема питань! Звертайся! До речі. А… хто ти?
SimsSistem. Так? І коли я опинюсь у сімс?
ПОЧЕКАЙТЕ КІЛЬКА РОКІВ АБО СТОЛІТЬ.
Що?!
ЦЕ БУВ ЖАРТ. ПОЧИНАЮ ПРОЦЕС ЗАПУСКУ РЕДАКТОРА ПЕРСОНАЖА.
Хух. Так краще. А ти вмієш читати думки?
SimsSistems НЕ КЕРУЄ USER-SIM ПІСЛЯ ЗАПУСКУ ІГРОВОГО ПРОЦЕСУ Я МОЖУ З'ЯВЛЯТИСЯ ЛИШЕ ДЛЯ СПРАВКИ. А ТАКОЖ ЗА ТВОЇМ ВИКЛИКОМ.
Але ж я не це питав. Ти вмієш…
Не встиг я подумати, як запустився редактор персонажу. На перший погляд й справді усе як у сімс 4 але відміностей було багато. Дуже багато відмінностей. Багато чого цікавого. Можна було вибирати й тип фігури й природній колір очей й лінзи. Я обрав собі молодий вік й почав рандомити ім'я. Запас імен був надзвичайно великий.
Єгор/Броніслав/Абхазар/Сергій/Мустафа/Абрам/Миколай/Пилип/Рінат/Віктор/Володимер/Джек/Зегор
Вибір був великий, але вирішив зупинитися на імені Зегор.
А тепер призвіще. Вирішив і призвіще порандомити Степненко/Вінтофій/Коновалець/Абхазар/Джонхі
Все таки вирішив бути Степненко. Зегор Степненко. Виглядало дивно й рандомно. Те що треба щоб не зрозуміли що я user-sim. Далі почав створювати сіма. Створював довго, скільки тут функцій. До мене навіть прийшло повідомлення:
З МОМЕНТУ ПОЧАТКУ СТВОРЕННЯ СІМ'Ї ПРОЙШЛО БІЛЬШЕ ГОДИНИ.
Вирішив закінчити зі своїм сімом і зайнятись сім'єю. Створив собі дружину Арфара Степненко. І двох дітей порадувало те, що можна створити немовля, малюка, дитину молодшого віку і дитину старшого віку, а далі підліток, молодий, дорослий і старий. У принципі нічого не змінилося, крім того що дитина може бути постарше й помолодше й одразу можна створити немовля, а також одразу ж вагітну жінку. 
Я створив сина старшого дитячого віку й дочку молодшого дитячого віку. Назвав їх Олег і Тофіна. Перші рандомні імена. Передивитися їх одяг трохи змінив його. Створив їм і собі історію. Моя дружина з сім'ї бідних музикантів, а я з сім'ї письменника й листоноші. Вирішив ще й створити собі цих "батька" й "мати" згадав про свою сім'ю. Стало сумно та… і тут я задумався. Не кращий, звісно, для цього був час але все таки. А що це відбувається? Може просто випробовують на мені щось? Типу чіп у голову вставили й транслюють мені оце.
SimsSistem ПОВІДОМЛЮЄ ЩО НАД ТОБОЮ НЕ СТАВЛЯТЬСЯ ЕКСПЕРЕМЕНТИ. ТЕ ДЕ ВИ ЗНАХОДИТИСЬ МОЖНА ВВАЖАТИ ПАРАЛЕЛЬНИМ СВІТОМ.
То це паралельний світ?
НІ, АЛЕ ЛЕГШЕ СПРИЙМАТИ ЦЕ ЯК ІНШИЙ ВИМІР.
Я вирішив не марнувати час, а зайнятися створення сім'ї. Вирішив все таки відмовитися від ідеї створити батьків. І так достатньо. Подивився уважно на дружину, точніше на сіма який у грі був мені дружиною. Я створив гарну дівчину, що працювала вчителем музики й грала на скрипці. Що ж добре. Вирішив обійтися без домашніх тварин і закінчив створення. Мій сім був сильним високим хлопцем. Далі я почав обирати місто. Міст і справді було багато 41. СОРОК ОДНЕ місто! Щоправда не у всі можна заселитися. Я обрав те місто, яке рекомендував мені Данил Вадимович. Вирішив обрати один з будинків. Сподіваюсь, що побудований він не першими сімами.  Почалася загрузка. Я стояв біля дому зі своєю сім'єю. Почав іти. Це було легко. Я аж здивувався як легко я міг рухатися. Спершу оглянув дім. На щастя це виявився нормальний будинок і вана у ванній і ліжко у спальні. Я згадав про моє завдання знайти книжку. Верху я побачив різні значки. Там був й значок карти й я обрав його. Подивився у яку сторону мені йти й пішов туди. За кілька хвилин я вже був біля бібліотеки. Мені хотілося просто знайти ту кляту книжку. До самого пізнього вечора шукав книжку. Так й не знайшов потрібну. Хоча я не одшукав й третини бібліотеки, тож надія була. Ідучи на вихід я помітив флешку на столі. На всяк випадок узяв її. Ну добре, я її вкрав. Я хотів лише повернутися до звичного життя. А це все я досі сприймав як сон або невдалий жарт. Я швидко прийшов додому. Якщо так можна було сказати. Помітив червоні значки. Мені потрібно було сходити в туалет, сон, їжа й вода.  На середніх рівнях були такі показники як ** і секс. Були ще й показники щастя, здоров'я, пам'яті і ще щось. Я вирішив швидко задовольнити потреби сіма. Сходив у туалет і попив води з крану. Пішов на кухню, моя "сім'я" вже зібралася за столом.
- Привіт, коханий, ми вже зачекалися тебе. Сідай вже. Я приготувала нам вечерю.
Вона говорила приємним, милозвучним голосом.
- Дякую.
Й ми всією сім'єю сіли за стіл. 
- Татку, у нас у школі був конкурс. Й я зайняла друге місце. Уявляєш?
- так. - Тільки но й зміг промовити я.
Не очікував я, що вони будуть такими реалістичними. Розмовляти можуть. Не знав би я що то просто програма, то подумав що це звичайні люди. Я хотів якось порозмовляти з ними. Хотілося взнати які у мене є шанси нормально себе вести і розмовляти, щоб не подумали що я user-sim. Якщо вони будуть вести себе як звичайні люди, то й я можу вести себе нормально.
- А хто приймав участь у конкурсі?
- Уся школа.
"Уся школа" цікаво це ж скільки.
- Я й сам здивований, що вона зуміла так далеко пройти. Уся школа була там й старшаки і ми. Усі! І вона друге місце виборола. Ось так от. - втрутився у розмову син. І тут я зрозумів, що я не пам'ятаю як його звати. А яке у мене призвіще? Степненко? Степаненко? Мої думки прирвала дружина
- що то був за конкурс?
- детективний. Потрібно було вирішувати загадки. Я майже все вирішила, але якийсь старшокласник зробив це швидше за мене.
- Ти головне не засмучуйся, що не перше місце зайняла. - сказав я.
- А я й не засмутилась. Олег вже пояснив яка я молодець.
Вони ще й між собою могли спілкуватися. І тут я вирішив задати їм каверзне питання.
- а що було вчора?
- ми були у іншій школі - відповів мені Олег.
- Але тут краще. - підхопила Тафіна. 
- А що було у тій школі.
- Чому ти таке питаєш? - спитала в мене моя дружина
- А що таке? Не можна?
- Не бажано! Вони не хочуть розповідати. Хіба не видно?
- а де твої батьки?
- жри мовчки!
Такої реакції я не очікував. Ці сіми й справді схожі на людей. По поведінці. Й графіка гарна.
Я почав їсти. На мій подив їжа була смачна. Після вечері я встав зі столу щоб піти спати. 
- до речі, я облаштувала наш будинок. Наша спальня на другому поверсі.
- Добре. - тільки й зумів сказати я. - дякую за вечерю.
Я й справді як йшов помітив деякі змінити. Але вирішив не придивлялися а просто лягти спати. Згадав про те що треба прийняти душ. На щастя він був біля спальні. Помившись я ліг. От такий от був мій перший і далеко не останній день.