На чай з поцілунками

Напевно, вже було пізно доводити подрузі, що у мене все таки може бути хлопець. Я вдягала останню сережку - срібне кільце середнього розміру із трьома довгими срібними пасмами і намагалася знайти парфуми, які кудись зникли із моєї косметички. Проте, в цій маленькій червоній штуці були лаки для нігтів майже всіх кольорів, яких я не використовувала, червона і рожева помади, які дивилася на моїх губах не дуже і палетка з тінями де використовувався лише бежевий колір (але також не дуже часто), туш більше потрапляла мені в руки, а духи - єдина баночка дуже солодкого запаху кудись зникла... але може це і на краще. Я ще раз підійшла до дзеркала, відсмикнула сукню до колін вниз і підійшла до вікна. Залишилося ще декілька хвилин й тому у мене була можливість зробити селфі поки макіяж і зачіска ще пристойно виглядали.

 Отож, через 10 кадрів я зрозуміла, що ідеального знімку таки не вийшло, а потім махнула рукою і вдягла туфлі й поспішила на вихід. Я вже трохи спізнювалася, але це нічого страшного... Ліфт не хотів їхати на мій поверх, а коли я таки застрибнула в нього, то він не захотів спускатися вниз, а двері відчинятися. Після декількох хвилин я все таки спустилася на перший поверх, а потім побігла. Таки спізнилася !

 Я почула голос своєї найкращої подруги, яка хвалилася своїм хлопцем розмовляючи з кимось. Її звали Джита і красою вона точно обділена не була. Моя найкраща подруга відмінно вміла користуватися косметикою, вдягалася так, ніби її батьками були найталановитіші кутюр’є, ще й впевненість в собі у неї була залізна. Висока, вища від мене, з коротким білявим волоссям, карими очима, довгою шиєю і тонкими руками, вона була схожа на аристократку.  Зараз Джита розповідала про той чудовий трояндовий букет, який він їй подарував, хоча насправді букет купила вона сама, а я допомагала його їй обрати. Виявилося, що вона не помітила мене. Я не ворухнулася, а коли почула наступні слова то відступила назад :

-Аніла так і не знайшла хлопця. Вона ще не сказала мені про це, але я впевнена. Хто на неї клюне ? Побилася із двома футболістами, нагрубіянила Дею, взагалі не знаю, що з нею діється. Тепер вже не відмінниця. Ще й запізнюється зараз...

 Але я більше не хотіла слухати. Розвернулася і пішла. От так я втратила свою останню подругу. Не знаю, що і коли пішло не так. Напевно, я просто... ми всі подорослішали, забули все, що було швидше... Пазл розлетівся і подруги зникли одна за одною, залишилася Джита і безкінечні домашні завдання. Тоді я була приречена стати відмінницею. Але зараз, враз щось трісло, я втратила сенс, останню тоненьку ниточку хотіти робити хоч щось. Перестала терпіти будь які обставини і зірвалася. Тоді своє отримали ті два дурнуваті футболісти, опустила Дея з неба на землю і почала шукати себе. 

Вдома нікого вже не було і тому я спокійно змила макіяж, видалила невдалі селфі і вимкнула телефон, сховала сукню в шафу, надягнула звичні шорти і футболку. Волосся довелося повторно розчесати, а потім зав'язати у низький хвіст. Нічого не хотілося. 

   За вікном йшов дощ, а по тілі проходили дивні вібрації. Темніло. Кістки на шиї прориваються під час вдиху і ховаються з видихом. Надворі посіріло, а з-за даху сусідньої багатоповерхівки показався місяць. Десь на дорозі гуділи машини, з-за стіни долинув звук працюючого телевізора, і лише в моїй кімнаті тихо. Я взяла свій ноутбук, щоб нарешті позбутися цієї гнітючої тиші і ввімкнути музику. На фейсбуці і в інстаграмі Джита вже закидала мене повідомленнями, дуже гнівними, але я не збиралася їх читати. Просто одним кліком заблокувала, а потім все таки видалила нашу з нею переписку. І тут  в моєму месенджері з'явилося ще одне повідомлення, судячи з фотографії профілю надсилачем був хлопець років вісімнадцяти-двадцяти. 

''Привіт. Ти пам'ятаєш мене ? Ми разом ходили на додаткові курси математики у сьомому класі...'' йшлося у повідомленні. І я справді згадала. Тоді з математикою в мене вже були серйозні проблеми і тому мама примусово відправила мене на додаткові заняття до однієї пані, яка більше розповідала про те, як доглядає за своєю китайською трояндою ніж підтягувала моє знання дробів і систем, проте, я не жалілася мамі і не хотіла іншої репетиторки. Іноді на заняттях зі мною сидів хлопець, трохи старший від мене і теж вчив дроби. Він підганяв свої знання в десятому класі і змушував нашу репетиторку пояснювати цей космічний матеріал, а не бовкати про свої троянди. Тоді ми з Джином обмінялися номерами, але ні разу не дзвонили один одному. Той обмін був лише для проблеми з репетиторкою. В тому році дроби я так і не підтягнула, але системи і Дискримінант пішли значно краще, тож мама і тим була задоволена. 

Але відірвавшись від своїх спогадів я все таки написала Джину :

'' Так, пам'ятаю. А що тобі потрібно ?''

А потім все таки ввімкнула музику. Надворі геть стемніло, за вікном продовжував падати дощ. Я не помітила, як пісня закінчилася, а тепла подушка забрала мене у світ снів. Прокинулася я в третій ночі і вже не хотіла спати. На дворі продовжував йти дощ, який все більше заспокоював мене. Руки потягнулися до телефона, я ввімкнула його і відкрила книжку, яку колись кинула читати і поглибилася в читання. Не знаю, коли точно дощ припинив падати, а сонце десь зійшло за хмарами, коли нарешті я перегорнула останню онлайн сторінку і втомлено відкинула телефон і заховавшись під кодовою, заснула.

      Не знаю коли я прокинулась, але йти до школи вже було запізно. І точно не хотілося. Судячи з відсутності звуків в квартирі - мама все таки поїхала. Я попленталася на кухню, заварила собі чай і побачила записку на столі у якій йшлося, що салат в холодильнику. Проте їсти мені ще не хотілося і я просто почала пити чай і дивитися на похмуре небо, яке було приховане туманом. Хотілося опинитися десь в іншому місці, точно не тут. Здавалося, що траса, по якій мчать автомобілі набагато краща за тепле ліжко і проблеми в житті, які важливі лише для мене. Проте мої роздуми були перервані телефонним повідомленням. І це була не Джита з іншого номера, а Джин.