Надзвичайна

Весь тиждень я працював лише задля одного – дожити до вихідних. З перших днів в цій дурнуватій конторі я не мав часу відпочити під час робочого тижня. І якби мені не потрібно булло попрацювати тут до отримання деяких дозволів, то ноги моєї б тут не було. Але нічого. Ще місяць і я нарешті почну свій бізнес. 

   Так от, нарешті настали такі бажані вихідні. В суботу я нарешті виспався і пішов в спортзал, а після цього клеїв одну маленьку блондиночку, але нічого не вийшло. Проте, я не дуже то й засмутився. Вечір я провів в компанії улюбленої GTA і сам не помітив, як заснув. От що значить працювати на когось. 

   Заснув то я десь о восьмій вечора і тому о 5 ранку сам прокинувся. Спочатку я зрозумів, що це ранок, а не вечір неділі і заспокоївся. Заснути вже не вдалося і тому я ввімкнув телик, але там нічого цікавого в такий час не показували. То ж, через пів години я взяв книжку, яку вже давно не міг дочитати і взявся за читання. 

   От так, власне, пройшов мій ранок і я випивши кави, заснув на годину. Майже в обід мене розбудив телефонний дзвінок. Це виявився мій друг, який повідомив, що наша гулянка відміняється і якусь там причину, яку я вже не чув. Мої друзяки мене кинули і тому вихідний обіцяв бути нецікавий. Ще й у  холодильнику окрім томатного соку не виявилося чогось їстівного і тому мені довелося йти в магазин. 

"Якщо дівчина красиво вдяглася, а приводу для цього нема, то значить, що він зараз прийде".

Ці слова завжди казала мені моя подруга і зараз я зрозумів, наскільки вони правдиві. Якраз переді мною йшла подібна дамочка. Вона крутила невеликими стегнами в червоній сукні, яка мала чудовий виріз на плечах і притягувала мою увагу. Я настільки задивився на високі стрункі ноги, які так безбожно відкривала ця сукня, що забув куди мав йти і рушив просто за нею. Вона повертала із вулиці у вулицю і я лише дивувався, як вона не втомилася так швидко йти на таких високих кремових каблуках. Мені було цікаве її обличчя, якого я ще не бачив. Я бачив лише трохи засмаглу спинку і худі руки, а також русяве волосся, яке опускалося за рівень кісток на стегнах. Воно було шовкове на вигляд і я не сумнівався, що воно таке ж саме на дотик, а також, що воно чудово пахне. 

   Я трохи пришвидшив крок і майже наздогнав її, опинившись просто за її спиною. Від неї пахло ніжним ароматом, який одразу мене полонив і я його більше ніколи не забуду. Я навіть вивчив назву аромату, який використовує ця, без сумніву красуня, - "Фіолетова троянда". 

Я вже хотів було обігнати даму, як раптом вона враз вскрикнула сама до себе :

-Знову не прийшов,- і зупинилася, засичала й відкинула з ноги туфлю геть, на другу частину тротуару. Я скористався безлюдністю цієї дороги і підбіг перший, схопивши лодочку швидше за її володарку.

   Обличчя дівчини тільки й говорило, що про подив. Вона такого дійсно не сподівалася. Вона почекала, щоб я підійшов і дав їй туфлю, але я і не подумав цього робити. Тоді вона сама наблизилася до мене, шкутильгаючи на одній нозі, що мене трохи розвеселило. Але я відійшов на декілька кроків і помахав пальцем.

-Не так швидко,-посміхнувся я і відступив ще на крок.

-Та що вам треба ?-не витримала вона, а я ледве відповів, милуючись її обличчям. Воно дійсно було прекрасне. Великі зелені очі, великий ніс і губи робили її красунею, а трохи тонкий голос ще більш ніжною. 

-Спочатку я хочу вам дещо запропонувати. Давайте познайомимося за чашкою кави,-я включив всю свою галантність, щоб завоювати таку даму.

-Вибачте, але у мене немає настрою,-з притиском відповіла вона.

-Ну що ж, тоді ваша туфелька залишиться у мене,-сказав я і пішов. 

-Стій !.. Ти куди ?- перейшла вона від злості на ″ти″,-Віддай мою лодочку !

-Ви не хочете зі мною знайомитися, а я віддавати вам туфельку. Усе чесно,- і я продовжив йти своєю дорогою.

-Та я тобі зараз,-закричала дівчина і побігла за мною в одній лодочці. Я повернувся до неї обличчям і коли вона добігала, схопив за плечі і зупинив її.

-Якщо не на каву, то може на вино ?-запитав з посмішкою я.  

От так несподівано ми сиділи у мене на веранді, де любив сидіти мій дідусь і пили вино. Просто дудлили. Не можу навіть дослівно передати, що говорила мені ця кралечка, на ім'я Белла. Вона розповідала про якусь нещасну історію кохання, швидше за все свого, а потім придумала написати про це книжку.

-Я письменниця,-пояснила вона в кінці і нагнулася до мене через стіл так, що моїм очам відкрилося її декольте,-Я переживу всіляку любов. Ви всі однакові.    

  Тут вже прийшла моя черга різко відповідати. Я схопив її за плечі і легко кинув на стіл, нагнувся до її губ і сказав :

-Але я не такий як усі. Не рівняй мене з іншими. Може я і не кращий від твого колишнього, якого ти так боготвориш, але я впевнений, що у ньому дуже багато вад, які ти просто не побачила. Або він їх гарно приховував. Що, думаєш, що я зараз поцілую тебе в губи ? Навіть не сподівайся. Не думай, що красиво нарядившись ти знесеш мені дах. 

   І після цієї тиради я повільно відсторонився від її губ і випив ще трохи вина. Белла закліпала очима, гучно вдихнула і повільно піднялася зі стола. Слава богу, бокали з виноградним плодом якимось дивом стояли просто на підлозі і залишилися цілі. Надто вже я їх любив, бо вони були єдиною згадкою про моє майже весілля. Наївний ідіот.