Ти не моя

Йду вулицею, якою точно не ходиш ти. В продуктовий з найгіршої якості продуктами бо там теж не ходиш ти. Звільнився з роботи, щоб не пересікатися з тобою. Замість того, щоб читати твоїх улюблених авторів – читаю якісь дурниці. І так ще багато ″не″. Встаю на годину швидше, ніж вставав з тобою, замість вина п´ю коньяк. Хоча він справді гидота. Звикаю. Сподіваюся, що ти не повернешся.

   А от і ні, повернулася. Горда, незалежна і не моя. Все так же п´єш вино, вдягаєшся в приталені спідниці і високі підбори. Що в тебе під топом ? Певно, знову приховуєш якийсь цікавий комплект . Для кого ? Ну аякже, я ж забув. Ти повернулася, щоб дразнити мене. Між нами ж ще нічого не скінчено. Ще одна твоя сцена, вибрики збалуваної принцеси. Але я вже інший. Так, я не випив тебе до дна. І знаєш, навіть не збираюся. Залишайся недопитою. Це навіть важче. Тоді ти завжди будеш хотіти повернутися, але заважатиме гордість. Ти ж розумна, чому не виллєш залишки почуттів, наче останні краплі вина ?

      Нажаль, ти не потрібна мені. Мій бокал раптово впав, тріснув і розлетівся на маленькі осколки. Тепер у мене не вино, а коньяк. Хороший, сильний, міцний. Тепер мені потрібна та, яка зможе випити мене до дна таким. Ти не зможеш. Твоя спеціалізація – вино. 

    Проте, які гарячі напої я не пив – вони не гріють. Ти гріла краще. Очі, вечірки, сукні, машини, - це не моє і не твоє однозначно. Ти багато чого забрала, коли пішла. По-перше – спокій. Я ніби застряг у петлі, я послаблюю галстук на шиї щоб не задихнутися, але мене так сильно душить твоя байдужість. 

      Ти з´явилася, але не кидаєш у мій бік жодного погляду, не з´являєшся мені на очах, зовсім тікаєш з мого поля зору. Ти теж сама. Біля тебе нікого.

    Що ж, може я й помилився, так погано думаючи про тебе. Ти добра, вмієш щиро посміхатися, запалювати в середині і ні разу не тушити. Руки посиніли від холоду, а я горю. В середині гаряче, але не від випитого. Та ну його, цей коньяк, розбиваю пляшку об стіну, не звертаю уваги на те, що біля мене кричуть від злості, горланять щось про зіпсовану стіну.

     Я був на дні. Але побачивши тебе, почав випливати. Я наче вмерлий, який воскрес. Я згадую усе, що було і не можу перестати думати про тебе. Я задихаюся. Я біжу, майже наздоганяю, помиляюся і починаю спочатку…

   Тяжко без тебе, ще важче повернути тебе, хочеться ще краплю твого гіркого але до болю рідного вина.

      Я так мало знав про тебе, а ти про мене так багато. 

    Хочеться кричати, битися головою об стіну і опустошувати запаси випивки одночасно. Не моя… Ох, який же я дурень.

І куди ти знову зникла ? В кого в руках ? Сподіваюся, тебе там не ображають. Інакше я порву за тебе всіх.

   В навушниках сумна пісня, але я не сумний, хоча і не веселий… Я серйозний. Довелося прийняти все, чим ти кинула в мене. Я наче голодранець, який збирає скупі дари прекрасної діви. 

   Так, я дурень із дурнів ! Я буджу старі почуття, рву нитки з тобою, а потім стягую до купи кінці. 

   Я вже не люблю. Я випив коньяк у склянці. Ти випила своє вино. Зовсім порожні, ми зустрілися. 

- То як, тобі краще без мене ? - питаєш ти, навіть не приховуючи очі, повні сліз. 

-Ні, - відповідаю я і встаю. Ця зустріч ще одна помилка. Наша спільна. 

-Падлюка, та правду ти мені кажи,- кричиш ти,-Кажеш, що не краще, а сам встаєш і йдеш.

-Йду до тебе,- сказав я, підійшовши майже в притул до тебе. Обійняв. І стало якось неважливо, моя ти, а чи не моя. Бо ти будеш моєю.